Спецпроект

Добкін задумав революцію пам'ятників. Леніна не чіпатимуть

Монумент на честь проголошення радянської влади в Україні, який розташований у центральній частині Харкова на площі Конституції, буде реконструйований та перенесений у віддалений промисловий район міста.

Про це заявив журналістам голова Харківської облдержадміністрації Михайло Добкін, відповідаючи на запитання про долю деяких харківських пам'ятників, які сьогодні мають неоднозначну оцінку серед громадськості.

"Рішення про перенесення Монумента на честь проголошення радянської влади в Україні з площі Конституції було ухвалене кілька років тому, мало того - в той момент воно було підтримане комуністами. Ми брали на себе низку зобов`язань, у тому числі - капітально відремонтувати пам`ятник Леніну, що ми й виконали. Тому пам`ятник буде просто перенесено в спеціально підготовлене місце в районі ХТЗ - туди, де ми приводили до ладу Олександрівський сквер і упорядковували територію", - сказав Добкін, повідомляє УНІАН.

Крім того, за його словами, разом з площею Конституції буде реконструйована і площа Рози Люксембург, де стоїть пам`ятник Незалежності України.

"Його дуже поспішали робити, і один з авторів цього монумента сам зізнається, що було так мало часу і так терміново потрібно було все закінчити, що це, напевно, не найкраща його робота", - сказав Добкін.

За словами губернатора, харків'яни мають багато нарікань до цього пам'ятника, а площа, де він знаходиться, потребує упорядкування.

"Ми повинні цей красивий куточок нашого міста зробити ще й зручним для відпочинку харків`ян", - сказав Добкін.

Губернатор повідомив, що роботи з упорядкування площ і реконструкції пам'ятників будуть профінансовані з міського бюджету та за рахунок благодійної допомоги.

Що стосується пам'ятника Леніну в центрі Харкова на майдані Свободи, то цей монумент, на думку Добкіна, має залишитися на своєму місці.

"Я хоч і змінив останнім часом своє ставлення до комуністів, але не змінив ставлення до пам`ятника Леніну: він мені як і раніше не заважає на площі Свободи", - сказав Добкін.

"Це частина нашої історії. Це два покоління наших з вами рідних і близьких, які або обожнювали його, або проклинали. Нехай стоїть. Якщо не повертати площі Свободи невластиву їй функцію - під час німецької окупації там був аеродром, - то пам`ятник Леніну не заважає", - додав він.

Добкін повідомив також, що у Харкові планується перейменувати проспект Косіора.

"Ми не відступимося й перейменуємо проспект Косіора у Свято-Олександрівський проспект, щоб не оскверняти храм, названий на честь Святого Олександра, архієпископа Харківського, який був замучений у віці понад 80 років тільки за те, що одним словом повертав людям надію на краще", - сказав губернатор.

Ілько Борщак. На вістрі радянської спецпропаганди у Франції

Ілько Борщак був потрібен більшовицькому режимові лише тоді, коли він чітко вписувався в схему діяльності радянської спецпропаганди за кордоном. Коли ж чекісти зрозуміли, що він грає подвійну роль, його спробували скомпрометувати в емігрантських колах саме як більшовицького агента. Жодні минулі заслуги перед радянською владою до уваги не бралися. Так чинили з усіма. Ставилися як до відпрацьованого матеріалу, з яким можна робити будь-що.

Рена Марутян: "Метою геноцидальних практик росії є стирання української національної ідентичності"

Інтерв’ю з доктором наук з державного управління, професоркою кафедри глобальної та національної безпеки КНУ ім. Т. Г. Шевченка Реною Марутян у Музеї "Голоси Мирних" Фонду Ріната Ахметова.

"Пєрацький. Кар'єрна драбина". Уривок з книги про вбивство міністра Пєрацького

Вбивство міністра внутрішніх справ Броніслава Пєрацького стало одним із найгучніших замахів міжвоєнної Польщі. А для українських націоналістів — символом чи не найбільшої потуги, що її сягнула революційна організація в 1930-х роках. Міністр Пєрацький був одним із творців польської незалежності, а його життєпис подібний до біографій українських ровесників. Усе змінилося після листопада 1918-го: Пєрацький розбудовував польську державу, а його українські однолітки — підпілля, що боролося з Польщею та мріяло про власну державність. Пєрацький став одним із найвпливовіших польських посадовців і загинув на піку кар'єри від рук українця — представника молодого покоління, що було значно радикальніше за своїх попередників.

Як я став депутатом…

Потім, коли ми вже аналізували в Народній Раді результати виборів, з’ясувалося, що я був єдиним зі Сходу і Півдня України, хто виграв сільський округ. Усі інші демократи в цій частині країни перемагали в містах. Наприкінці осені 1989 року я навіть не думав балотуватися. А за три місяці — несподівано для суперників, друзів і самого себе — виграв вибори.