Спецпроект

ЯНУКОВИЧ ЗВІЛЬНИВ СОЛДАТЕНКА

Президент України Віктор Янукович звільнив Валерія Солдатенка з посади голови Українського інституту національної пам`яті.

Відповідний указ розміщено на офіційному сайті президента.За кілька годин до того глава держави звільнив двох заступників Солдатенка - Вєдєнєєва та Омельченка.

Нагадаємо, що у грудні Янукович ліквідував УІНП як державний орган, створивши науково-дослідну установу з такою ж назвою при Кабміні.

Штатний розклад урядового Інституту передбачає скорочення кадрів на третину в порівнянні "президентським" УІНП - до 70 осіб.

Очевидно, найближчим часом уряд назве нового голову УІНП - вже як відомства при Кабміні.

Повідомлялося, що УІНП як державний орган припинить свою роботу в середині лютого. За словами працівників Інституту, вони написали заяви на звільнення. Хто з них працюватиме в урядовому УІНП, поки що невідомо. 

Ілько Борщак. На вістрі радянської спецпропаганди у Франції

Ілько Борщак був потрібен більшовицькому режимові лише тоді, коли він чітко вписувався в схему діяльності радянської спецпропаганди за кордоном. Коли ж чекісти зрозуміли, що він грає подвійну роль, його спробували скомпрометувати в емігрантських колах саме як більшовицького агента. Жодні минулі заслуги перед радянською владою до уваги не бралися. Так чинили з усіма. Ставилися як до відпрацьованого матеріалу, з яким можна робити будь-що.

Рена Марутян: "Метою геноцидальних практик росії є стирання української національної ідентичності"

Інтерв’ю з доктором наук з державного управління, професоркою кафедри глобальної та національної безпеки КНУ ім. Т. Г. Шевченка Реною Марутян у Музеї "Голоси Мирних" Фонду Ріната Ахметова.

"Пєрацький. Кар'єрна драбина". Уривок з книги про вбивство міністра Пєрацького

Вбивство міністра внутрішніх справ Броніслава Пєрацького стало одним із найгучніших замахів міжвоєнної Польщі. А для українських націоналістів — символом чи не найбільшої потуги, що її сягнула революційна організація в 1930-х роках. Міністр Пєрацький був одним із творців польської незалежності, а його життєпис подібний до біографій українських ровесників. Усе змінилося після листопада 1918-го: Пєрацький розбудовував польську державу, а його українські однолітки — підпілля, що боролося з Польщею та мріяло про власну державність. Пєрацький став одним із найвпливовіших польських посадовців і загинув на піку кар'єри від рук українця — представника молодого покоління, що було значно радикальніше за своїх попередників.

Як я став депутатом…

Потім, коли ми вже аналізували в Народній Раді результати виборів, з’ясувалося, що я був єдиним зі Сходу і Півдня України, хто виграв сільський округ. Усі інші демократи в цій частині країни перемагали в містах. Наприкінці осені 1989 року я навіть не думав балотуватися. А за три місяці — несподівано для суперників, друзів і самого себе — виграв вибори.