Спецпроект

Шкляр каже, що "Чорний Ворон" - не антиросійський роман

На засіданні Шевченківського комітету розгорілася суперечка щодо того, що роман Василя Шкляра про Холодноярську республіку 1920-их років - "про бандитів".

Про це автор роману "Чорний Ворон" повідомив в інтерв'ю "Україні Молодій".

"Мені не можна закидати якоїсь тенденційності, - сказав Василь Шкляр. Цей роман не антиросійський, він антизагарбницький - написаний чесно, з тих позицій, на основі документів. І у владі є прихильники, адже пані Ганна (Герман - ІП) мене привітала не просто як переможця, а як автора доброго роману, який вона високо цінує".

За словами Шкляра, на засіданні Шевченківського комітету, де вирішувалося, кому цього року дати Шевченківську премію, лунали закиди, що це роман про бандитів.

"І тоді наша примадона, Герой України Марія Стеф'юк прочитала вірш Тараса Шевченка "Холодний яр": "Брешеш, людоморе!/За святую правду-волю/Розбойник не стане", - повідомив автор "Чорного Ворона". - Гарно сказав Василь Герасим'юк: "Хто вважає цей роман антиросійським, підніміться нагору до Софійської площі, де знімають фільм "Біла гвардія" й кричать: "Бєй хохлов!".

За словами Шкляра, в нього вже є пропозиції щодо перекладу російською та іншими мовами: "Але зараз мене більше хвилює екранізація "Чорного Ворона", збір коштів на неї, думаю, що цей факт - присудження премії - мені допоможе у ставленні інвесторів. І, як ви знаєте, дер­жава виділила чималі гроші на кіно - 130 мільйонів, і я сподіваюся, що шанований твір усе-таки заслуговує на частку того бюджету".

Минулого тижня стало відомо, що Шевченківську премію цього року (9 березня) отримає роман Василя Шкляра "Залишенець" (друга назва - "Чорний Ворон"), присвячений боротьбі повстанців Холодного Яру проти військ Радянської Росії.

Уривок із "Чорного Ворона" читайте тут

Ілько Борщак. На вістрі радянської спецпропаганди у Франції

Ілько Борщак був потрібен більшовицькому режимові лише тоді, коли він чітко вписувався в схему діяльності радянської спецпропаганди за кордоном. Коли ж чекісти зрозуміли, що він грає подвійну роль, його спробували скомпрометувати в емігрантських колах саме як більшовицького агента. Жодні минулі заслуги перед радянською владою до уваги не бралися. Так чинили з усіма. Ставилися як до відпрацьованого матеріалу, з яким можна робити будь-що.

Рена Марутян: "Метою геноцидальних практик росії є стирання української національної ідентичності"

Інтерв’ю з доктором наук з державного управління, професоркою кафедри глобальної та національної безпеки КНУ ім. Т. Г. Шевченка Реною Марутян у Музеї "Голоси Мирних" Фонду Ріната Ахметова.

"Пєрацький. Кар'єрна драбина". Уривок з книги про вбивство міністра Пєрацького

Вбивство міністра внутрішніх справ Броніслава Пєрацького стало одним із найгучніших замахів міжвоєнної Польщі. А для українських націоналістів — символом чи не найбільшої потуги, що її сягнула революційна організація в 1930-х роках. Міністр Пєрацький був одним із творців польської незалежності, а його життєпис подібний до біографій українських ровесників. Усе змінилося після листопада 1918-го: Пєрацький розбудовував польську державу, а його українські однолітки — підпілля, що боролося з Польщею та мріяло про власну державність. Пєрацький став одним із найвпливовіших польських посадовців і загинув на піку кар'єри від рук українця — представника молодого покоління, що було значно радикальніше за своїх попередників.

Як я став депутатом…

Потім, коли ми вже аналізували в Народній Раді результати виборів, з’ясувалося, що я був єдиним зі Сходу і Півдня України, хто виграв сільський округ. Усі інші демократи в цій частині країни перемагали в містах. Наприкінці осені 1989 року я навіть не думав балотуватися. А за три місяці — несподівано для суперників, друзів і самого себе — виграв вибори.