Спецпроект

Регіонал та інші "антифашисти" хочуть не пускати в ЄС тих, хто героїзує Бандеру

На заході під назвою "Другий Антифашистський форум", який відбудеться у Луганську, планують закликати ЄС не давати візи українським політикам, "причетним до героїзації нацистських колаборантів".

Про це повідомляє "Інтерфакс".

"У березні цього року (орієнтовно 25 березня) ми плануємо провести другий Антифашистський форум України в Луганській області. - повідомив голова Луганської облради, співголова Антифашистського форуму України Валерій Голенко. - Очікується участь Всесвітньої ветеранської федерації, а також ветеранських делегацій з Польщі, Німеччини, Росії та Ізраїлю".

За словами Голенка, на форумі буде озвучений список українських політиків, "причетних до героїзації гітлерівських колабораціоністів". "І цей список буде направлений до посольств країн Євросоюзу з проханням закрити їм в'їзд до Європейського Союзу", - заявив голова облради.

У свою чергу співголова Антифашистського форуму України, народний депутат Олег Царьов заявив: "Я підготував запит на ім'я генпрокурора Пшонки Віктора Павловича, де перерахував, де, в яких місцях публічно, в яких статтях, в яких газетах, які публічні люди закликали до збройного повстання, закликали до повалення законної влади в України, розпалювали ксенофобію і расизм".

Нардеп просить генерального прокурора провести об'єктивну та всебічну перевірку за викладеними фактами і здійснити передбачене законом реагування. "Я вважаю, що ці люди повинні нести відповідальність згідно із законом", - додав О. Царьов. 

Нагадаємо, що депутат від Партії регіонів Царьов поки що відомий активною участю в обох резонансних бійках у ВР (під час пролонгації перебування ЧФ у Криму і під час нападу на блокаду БЮТ) і тим, що образився на львівський ресторан "Криївка".

Офіційний сайт Антифашистського форуму України більшу частину своїх текстів присвячує ВО "Свобода", радикальному націоналізму 1930-их, русинськiй автономії, а також "львівським націоналістам" і "помаранчево-коричневій чумі" :) 

Варто відзначити, що заходи з назвою "Антифашистський форум" проводять також інші організації. Скажімо, весною минулого року третій Антифашистський форум провів близький до КПУ Антифашистський комітет України. 

А в грудні 2010 перший Антифашистський форум провели громадські організації Харкова: і от його мета, на відміну від заходів комуністів або Царьова, була не політичною, а соціальною - захист прав студентів інших рас і націй, які навчаються у Харкові.

Ілько Борщак. На вістрі радянської спецпропаганди у Франції

Ілько Борщак був потрібен більшовицькому режимові лише тоді, коли він чітко вписувався в схему діяльності радянської спецпропаганди за кордоном. Коли ж чекісти зрозуміли, що він грає подвійну роль, його спробували скомпрометувати в емігрантських колах саме як більшовицького агента. Жодні минулі заслуги перед радянською владою до уваги не бралися. Так чинили з усіма. Ставилися як до відпрацьованого матеріалу, з яким можна робити будь-що.

Рена Марутян: "Метою геноцидальних практик росії є стирання української національної ідентичності"

Інтерв’ю з доктором наук з державного управління, професоркою кафедри глобальної та національної безпеки КНУ ім. Т. Г. Шевченка Реною Марутян у Музеї "Голоси Мирних" Фонду Ріната Ахметова.

"Пєрацький. Кар'єрна драбина". Уривок з книги про вбивство міністра Пєрацького

Вбивство міністра внутрішніх справ Броніслава Пєрацького стало одним із найгучніших замахів міжвоєнної Польщі. А для українських націоналістів — символом чи не найбільшої потуги, що її сягнула революційна організація в 1930-х роках. Міністр Пєрацький був одним із творців польської незалежності, а його життєпис подібний до біографій українських ровесників. Усе змінилося після листопада 1918-го: Пєрацький розбудовував польську державу, а його українські однолітки — підпілля, що боролося з Польщею та мріяло про власну державність. Пєрацький став одним із найвпливовіших польських посадовців і загинув на піку кар'єри від рук українця — представника молодого покоління, що було значно радикальніше за своїх попередників.

Як я став депутатом…

Потім, коли ми вже аналізували в Народній Раді результати виборів, з’ясувалося, що я був єдиним зі Сходу і Півдня України, хто виграв сільський округ. Усі інші демократи в цій частині країни перемагали в містах. Наприкінці осені 1989 року я навіть не думав балотуватися. А за три місяці — несподівано для суперників, друзів і самого себе — виграв вибори.