Спецпроект

Не стало Михайлини Коцюбинської...

7 січня 2010 р. пішла у засвіти відомий літературознавець, критик, есеїст, активна учасниця шістдесятницького руху Михайлина Хомівна Коцюбинська.

Племінниця письменника Михайла Коцюбинського. Народилась 18 грудня 1931 р. у Києві. Після закінчення філологічного факультету КДУ працювала в Інституті літератури ім.Т Шевченка АН УРСР. Входила до Клубу творчої молоді.

1966 р. після спроб захистити заарештованих друзів - виключення з партії і вигнання з роботи. Понад рік - безробітна. Згодом вдалося влаштуватися редактором у видавництво "Вища школа", де пропрацювала 18 років.

1972 р., після другої хвилі арештів інакодумців, - піддавалася допитам і обшукам. КГБ намагався змусити її написати чи підписати публічне каяття. Погрожували відібрати дитину...

Під час перебудови повертається в літературу. 1990 р. вишла друком написана ще в кінці 60-х моноґрафія "Етюди про поетику Шевченка", а згодом - ще кілька книг - критики та спогади "Мої обрії" (у двох томах).

Очолювала редакційну групу, яка підготувала до друку і видала багатотомне наукове зібрання творів Василя Стуса.

Почесний доктор Національного університету "Києво-Могилянська академія".  

Про місце прощання і час похорону на Байковому кладовищі повідомимо пізніше.

Ілько Борщак. На вістрі радянської спецпропаганди у Франції

Ілько Борщак був потрібен більшовицькому режимові лише тоді, коли він чітко вписувався в схему діяльності радянської спецпропаганди за кордоном. Коли ж чекісти зрозуміли, що він грає подвійну роль, його спробували скомпрометувати в емігрантських колах саме як більшовицького агента. Жодні минулі заслуги перед радянською владою до уваги не бралися. Так чинили з усіма. Ставилися як до відпрацьованого матеріалу, з яким можна робити будь-що.

Рена Марутян: "Метою геноцидальних практик росії є стирання української національної ідентичності"

Інтерв’ю з доктором наук з державного управління, професоркою кафедри глобальної та національної безпеки КНУ ім. Т. Г. Шевченка Реною Марутян у Музеї "Голоси Мирних" Фонду Ріната Ахметова.

"Пєрацький. Кар'єрна драбина". Уривок з книги про вбивство міністра Пєрацького

Вбивство міністра внутрішніх справ Броніслава Пєрацького стало одним із найгучніших замахів міжвоєнної Польщі. А для українських націоналістів — символом чи не найбільшої потуги, що її сягнула революційна організація в 1930-х роках. Міністр Пєрацький був одним із творців польської незалежності, а його життєпис подібний до біографій українських ровесників. Усе змінилося після листопада 1918-го: Пєрацький розбудовував польську державу, а його українські однолітки — підпілля, що боролося з Польщею та мріяло про власну державність. Пєрацький став одним із найвпливовіших польських посадовців і загинув на піку кар'єри від рук українця — представника молодого покоління, що було значно радикальніше за своїх попередників.

Як я став депутатом…

Потім, коли ми вже аналізували в Народній Раді результати виборів, з’ясувалося, що я був єдиним зі Сходу і Півдня України, хто виграв сільський округ. Усі інші демократи в цій частині країни перемагали в містах. Наприкінці осені 1989 року я навіть не думав балотуватися. А за три місяці — несподівано для суперників, друзів і самого себе — виграв вибори.