Спецпроект

До ювілею Захер-Мазоха влаштували групову бійку депутатів (+пісня)

27 січня Львів відсвяткував 175-річчя з дня народження письменника Леопольда фон Захер-Мазоха.

Святкування відбулося у приміщенні "Мазох-кафе" на вулиці Сербській. Біля кафе було встановлено ринг, який символізував зал Верховної Ради.

Спочатку відбувся боксерський поєдинок між боксерами у біло-блакитній і червоно-білій формі, які символізували депутатів Верховної Ради, інші "депутати" в масках вовків спостерігали за боєм, роблячи час від часу ставки і даючи хабарі.

Зі слів одного з організаторів святкування, цим перформенсом вони хотіли продемонструвати те, як часто у Верховній Раді трапляються бійки, і що багато питань вирішуються за гроші. Для постановки бою залучалися чоловіки, які раніше займалися боксом.

У десятому раунді бою обидвох боксерів було вбито один одним в нокаут, після чого вони впали на ринг. Після цього спікер-рефері оголосив "Рішення прийнято!!!". Потім інші "депутати" вийшли на ринг, і почалася групова бійка.

За подією спостерігали понад 100 жителів Львова.

Леопольд фон Захер-Мазох народився 27 січня 1836 року в Лемберзі (тодішня назва Львова) в римсько-католицькій родині начальника поліції Королівства Галичини і Лодомерії (латинізована форма від міста Володимир-Волинський - Історична Правда) Леопольда фон Захера.

Предками його батька були іспанці, які в XVI столітті поселилися в Празі, і богемські німці. Його мати, Шарлотта, була дочкою професора і тодішнього ректора Львівського університету Франца фон Мазоха. Деякі дослідники вказують на її русинське (українське) походження. 

Леопольд, старший син у родині, народився в центрі Львова на дев'ятому році шлюбу батьків і спочатку був таким кволим, що надії на його видужання майже не було. Його здоров'я почало покращуватися після того, як його віддали на вигодовування до української селянки у містечко Винники під Львовом. З її молоком він всмоктав і любов до землі свого народження, яка не покидала його до кінця життя.

Згодом, уже будучи письменником, Захер-Мазох багато з почутого з уст годувальниці вплітав у канву своїх німецькомовних новел. Коли Леопольду було 12 років, сім'я переїхала до Праги, де хлопчик вивчив німецьку мову, якою згодом писав свої твори.

Як бонуса за те, що ви дочитали до кінця :), "Історична Правда" пропонує легендарну пісню Venus in Furs не менш легендарного Лу Ріда із Velvet Underground. У "Венері в хутрі" 1967 року, названій за найвідомішою Захер-Мазоховою повістю 1869 року, рефреном повторюється "Северин, Северин" - на честь героя повісті Северина Куземського.

 

Генерал-хорунжий Юрко Тютюнник. «Народження моє припало на самісінький Великдень…»

На Великдень, 20 квітня 1891 року народився майбутній член Центральної Ради, український військовий діяч, повстанський отаман, командувач Другим зимовим походом генерал-хорунжий Армії УНР Юрко Тютюнник. В архівних фондах Служби зовнішньої розвідки України зберігаються унікальні документи про його життя і діяльність, особисте листування, рукопис книги "Зимовий похід 1919–1920 рр.", а також світлини, які досі ще не публікувалися.

Чому «Пушкіни» в публічному просторі - це ворожа російська пропаганда

Оспівував загарбницькі війни Російської імперії і брав у них участь. Виправдовував воєнні злочини російської армії. Заперечував право українського, польського, народів Балтії на державність. Паплюжив гетьмана Івана Мазепу. Його ім'я нині ворог використовує як ідеологічну зброю: "Херсон — полуденный край России",— банер з цією цитатою розвішували на біл-бордах росіяни під час окупації Херсону. Мова піде про одного із найвідоміших ідейно-культурних маркерів російського імперіалізму — письменника Алєксандра Пушкіна.

Не товариш. Фантастичні вибори великого 1990 року

Моментально з бридливістю повертаю посвідчення: «Заберіть це! Я їм не товариш! Я член Української Республіканської партії». І – о, диво! – для мене, єдиного із 450 депутатів, було виготовлено посвідчення без слова "товариш"!

Степан Скрипник. Хорунжий Армії УНР, депутат, патріарх

У 1940–1980-х роках резидентури кдб срср у Канаді і США широко практикували оперативні заходи з компрометації через так звану прогресивну пресу визначних українських діячів, які активно боролися за духовне і національне відродження. Одна з таких операцій була спрямована проти тодішнього митрополита Української православної церкви Канади, а невдовзі – УПЦ США, у майбутньому – Святішого Патріарха Київського і всієї Руси-України Мстислава.