Спецпроект

До ювілею Захер-Мазоха влаштували групову бійку депутатів (+пісня)

27 січня Львів відсвяткував 175-річчя з дня народження письменника Леопольда фон Захер-Мазоха.

Святкування відбулося у приміщенні "Мазох-кафе" на вулиці Сербській. Біля кафе було встановлено ринг, який символізував зал Верховної Ради.

Спочатку відбувся боксерський поєдинок між боксерами у біло-блакитній і червоно-білій формі, які символізували депутатів Верховної Ради, інші "депутати" в масках вовків спостерігали за боєм, роблячи час від часу ставки і даючи хабарі.

Зі слів одного з організаторів святкування, цим перформенсом вони хотіли продемонструвати те, як часто у Верховній Раді трапляються бійки, і що багато питань вирішуються за гроші. Для постановки бою залучалися чоловіки, які раніше займалися боксом.

У десятому раунді бою обидвох боксерів було вбито один одним в нокаут, після чого вони впали на ринг. Після цього спікер-рефері оголосив "Рішення прийнято!!!". Потім інші "депутати" вийшли на ринг, і почалася групова бійка.

За подією спостерігали понад 100 жителів Львова.

Леопольд фон Захер-Мазох народився 27 січня 1836 року в Лемберзі (тодішня назва Львова) в римсько-католицькій родині начальника поліції Королівства Галичини і Лодомерії (латинізована форма від міста Володимир-Волинський - Історична Правда) Леопольда фон Захера.

Предками його батька були іспанці, які в XVI столітті поселилися в Празі, і богемські німці. Його мати, Шарлотта, була дочкою професора і тодішнього ректора Львівського університету Франца фон Мазоха. Деякі дослідники вказують на її русинське (українське) походження. 

Леопольд, старший син у родині, народився в центрі Львова на дев'ятому році шлюбу батьків і спочатку був таким кволим, що надії на його видужання майже не було. Його здоров'я почало покращуватися після того, як його віддали на вигодовування до української селянки у містечко Винники під Львовом. З її молоком він всмоктав і любов до землі свого народження, яка не покидала його до кінця життя.

Згодом, уже будучи письменником, Захер-Мазох багато з почутого з уст годувальниці вплітав у канву своїх німецькомовних новел. Коли Леопольду було 12 років, сім'я переїхала до Праги, де хлопчик вивчив німецьку мову, якою згодом писав свої твори.

Як бонуса за те, що ви дочитали до кінця :), "Історична Правда" пропонує легендарну пісню Venus in Furs не менш легендарного Лу Ріда із Velvet Underground. У "Венері в хутрі" 1967 року, названій за найвідомішою Захер-Мазоховою повістю 1869 року, рефреном повторюється "Северин, Северин" - на честь героя повісті Северина Куземського.

 

Ілько Борщак. На вістрі радянської спецпропаганди у Франції

Ілько Борщак був потрібен більшовицькому режимові лише тоді, коли він чітко вписувався в схему діяльності радянської спецпропаганди за кордоном. Коли ж чекісти зрозуміли, що він грає подвійну роль, його спробували скомпрометувати в емігрантських колах саме як більшовицького агента. Жодні минулі заслуги перед радянською владою до уваги не бралися. Так чинили з усіма. Ставилися як до відпрацьованого матеріалу, з яким можна робити будь-що.

Рена Марутян: "Метою геноцидальних практик росії є стирання української національної ідентичності"

Інтерв’ю з доктором політичних наук, професоркою кафедри глобальної та національної безпеки КНУ ім. Т. Г. Шевченка Реною Марутян у Музеї "Голоси Мирних" Фонду Ріната Ахметова.

"Пєрацький. Кар'єрна драбина". Уривок з книги про вбивство міністра Пєрацького

Вбивство міністра внутрішніх справ Броніслава Пєрацького стало одним із найгучніших замахів міжвоєнної Польщі. А для українських націоналістів — символом чи не найбільшої потуги, що її сягнула революційна організація в 1930-х роках. Міністр Пєрацький був одним із творців польської незалежності, а його життєпис подібний до біографій українських ровесників. Усе змінилося після листопада 1918-го: Пєрацький розбудовував польську державу, а його українські однолітки — підпілля, що боролося з Польщею та мріяло про власну державність. Пєрацький став одним із найвпливовіших польських посадовців і загинув на піку кар'єри від рук українця — представника молодого покоління, що було значно радикальніше за своїх попередників.

Як я став депутатом…

Потім, коли ми вже аналізували в Народній Раді результати виборів, з’ясувалося, що я був єдиним зі Сходу і Півдня України, хто виграв сільський округ. Усі інші демократи в цій частині країни перемагали в містах. Наприкінці осені 1989 року я навіть не думав балотуватися. А за три місяці — несподівано для суперників, друзів і самого себе — виграв вибори.