Спецпроект

До ювілею Захер-Мазоха влаштували групову бійку депутатів (+пісня)

27 січня Львів відсвяткував 175-річчя з дня народження письменника Леопольда фон Захер-Мазоха.

Святкування відбулося у приміщенні "Мазох-кафе" на вулиці Сербській. Біля кафе було встановлено ринг, який символізував зал Верховної Ради.

Спочатку відбувся боксерський поєдинок між боксерами у біло-блакитній і червоно-білій формі, які символізували депутатів Верховної Ради, інші "депутати" в масках вовків спостерігали за боєм, роблячи час від часу ставки і даючи хабарі.

Зі слів одного з організаторів святкування, цим перформенсом вони хотіли продемонструвати те, як часто у Верховній Раді трапляються бійки, і що багато питань вирішуються за гроші. Для постановки бою залучалися чоловіки, які раніше займалися боксом.

У десятому раунді бою обидвох боксерів було вбито один одним в нокаут, після чого вони впали на ринг. Після цього спікер-рефері оголосив "Рішення прийнято!!!". Потім інші "депутати" вийшли на ринг, і почалася групова бійка.

За подією спостерігали понад 100 жителів Львова.

Леопольд фон Захер-Мазох народився 27 січня 1836 року в Лемберзі (тодішня назва Львова) в римсько-католицькій родині начальника поліції Королівства Галичини і Лодомерії (латинізована форма від міста Володимир-Волинський - Історична Правда) Леопольда фон Захера.

Предками його батька були іспанці, які в XVI столітті поселилися в Празі, і богемські німці. Його мати, Шарлотта, була дочкою професора і тодішнього ректора Львівського університету Франца фон Мазоха. Деякі дослідники вказують на її русинське (українське) походження. 

Леопольд, старший син у родині, народився в центрі Львова на дев'ятому році шлюбу батьків і спочатку був таким кволим, що надії на його видужання майже не було. Його здоров'я почало покращуватися після того, як його віддали на вигодовування до української селянки у містечко Винники під Львовом. З її молоком він всмоктав і любов до землі свого народження, яка не покидала його до кінця життя.

Згодом, уже будучи письменником, Захер-Мазох багато з почутого з уст годувальниці вплітав у канву своїх німецькомовних новел. Коли Леопольду було 12 років, сім'я переїхала до Праги, де хлопчик вивчив німецьку мову, якою згодом писав свої твори.

Як бонуса за те, що ви дочитали до кінця :), "Історична Правда" пропонує легендарну пісню Venus in Furs не менш легендарного Лу Ріда із Velvet Underground. У "Венері в хутрі" 1967 року, названій за найвідомішою Захер-Мазоховою повістю 1869 року, рефреном повторюється "Северин, Северин" - на честь героя повісті Северина Куземського.

 

Биківня: таємне місце масових поховань жертв сталінського терору

Історія Биківнянських могил — це історія місця масових поховань жертв сталінського терору, яке було приховане від суспільства протягом багатьох років. Биківня — це місце-символ, де були поховані голоси, яких змусили замовкнути. Це не просто могили, це багато людей, кожен із яких міг змінити щось у світі.

Ярослава Музика: зберігачка творів бойчукістів

Підсвідомо відчуваючи небезпеку для заарештованої дружини Ярослави, чоловік Максим Музика сховав твори Михайла Бойчука та його послідовників, що зберігалися вдома, замурувавши роботи між дверима їхньої квартири і суміжнього помешкання сестри. Повернувшись, художниця продовжувала переховувати спадщину Михайла Бойчука, прекрасно розуміючи ступінь ризику.

Платоніда Хоткевич. «Щоб нічого не надрукувала про чоловіка»

В архівних фондах Служби зовнішньої розвідки України знайдено тоненьку справу на Платоніду Хоткевич – дружину визначного українського діяча Гната Хоткевича, який був репресований сталінським режимом і розстріляний 8 жовтня 1938 року за "участь у контрреволюційній діяльності і шпигунство на користь Німеччини". Дружину ж органи СМЕРШ вистежили після Другої світової війни у Празі і заарештували, "щоб нічого не надрукувала про чоловіка".

"Моя війна". Уривок із книги Валерія Залужного

"Моя війна" — це особиста розповідь генерала Валерія Залужного про шлях від хлопчака до Головнокомандувача Збройних Сил України, а водночас це історія країни, яка прямує до війни: спершу примарної, у можливість якої ніхто не вірив, а згодом великої, ґлобальної, повномасштабної.