Спецпроект

В Баку на Алеї шехідів вшанують загиблих від рук радянських миротворців

Азрбайджанці відзначають траурними заходами 21-у роковину трагічних подій 20 січня 1990 року, коли в результаті військової операції з придушення заворушень загинули і постраждали сотні людей.

За традицією на річницю подій "Чорного січня" Алею шехідів (загиблих за праву справу) в Баку, де поховані жертви тих днів, відвідують десятки тисяч людей, які покладають квіти до могил, тут проводяться траурні релігійні церемонії.

Очікується, що вінок до вічного вогню на Алеї покладе президент Азербайджану Ільхам Алієв, повідомляє УНІАН .

За повідомленням Держкомітету Азербайджану у справах діаспори, яке надійшло до РІА "Новости", роковини 20 січня силами азербайджанських громад цього року відзначатиметься в багатьох країнах, зокрема і в Росії.

У ніч з 19 на 20 січня 1990 року до Баку були введені частини Радянської армії, а також внутрішні війська МВС.

Про введення радянських військ у Литву дивіться у розділі "Відео"

Приводом для цього стали події 13-15 січня, коли в Баку на тлі карабахського конфлікту та величезного притоку біженців у різні регіони Азербайджану прокотилися вірменські погроми, в результаті яких загинули 42 людини.

Операція з введення військ одержала кодову назву "Удар".

Її метою була стабілізація ситуації та припинення міжнаціональної різанини, проте, за даними створеної після подій комісії Верховної Ради Азербайджану, в результаті дій армійських підрозділів 20 січня та в наступні дні в Баку й інших містах та районах загинула 131 людина, серед яких діти, жінки і старі люди.

Поранено було 744 особи, п`ятеро зникли безвісти. Було арештовано більше 840 осіб.

Ілько Борщак. На вістрі радянської спецпропаганди у Франції

Ілько Борщак був потрібен більшовицькому режимові лише тоді, коли він чітко вписувався в схему діяльності радянської спецпропаганди за кордоном. Коли ж чекісти зрозуміли, що він грає подвійну роль, його спробували скомпрометувати в емігрантських колах саме як більшовицького агента. Жодні минулі заслуги перед радянською владою до уваги не бралися. Так чинили з усіма. Ставилися як до відпрацьованого матеріалу, з яким можна робити будь-що.

Рена Марутян: "Метою геноцидальних практик росії є стирання української національної ідентичності"

Інтерв’ю з доктором політичних наук, професоркою кафедри глобальної та національної безпеки КНУ ім. Т. Г. Шевченка Реною Марутян у Музеї "Голоси Мирних" Фонду Ріната Ахметова.

"Пєрацький. Кар'єрна драбина". Уривок з книги про вбивство міністра Пєрацького

Вбивство міністра внутрішніх справ Броніслава Пєрацького стало одним із найгучніших замахів міжвоєнної Польщі. А для українських націоналістів — символом чи не найбільшої потуги, що її сягнула революційна організація в 1930-х роках. Міністр Пєрацький був одним із творців польської незалежності, а його життєпис подібний до біографій українських ровесників. Усе змінилося після листопада 1918-го: Пєрацький розбудовував польську державу, а його українські однолітки — підпілля, що боролося з Польщею та мріяло про власну державність. Пєрацький став одним із найвпливовіших польських посадовців і загинув на піку кар'єри від рук українця — представника молодого покоління, що було значно радикальніше за своїх попередників.

Як я став депутатом…

Потім, коли ми вже аналізували в Народній Раді результати виборів, з’ясувалося, що я був єдиним зі Сходу і Півдня України, хто виграв сільський округ. Усі інші демократи в цій частині країни перемагали в містах. Наприкінці осені 1989 року я навіть не думав балотуватися. А за три місяці — несподівано для суперників, друзів і самого себе — виграв вибори.