Спецпроект

У Львові вшанували молодь, засуджену комуністичним режимом під час "Процесу 59-ти"

Вшанування розпочалося із поминальної відправи у Музеї-меморіалі жертв окупаційних режимів "Тюрма на Лонцького". Серед присутніх була і учасниця "Процесу 59-ти" Ольга Попадин.

"За 4 місяці пройшло слідство. Тепер воно тягнеться роками. На суді задали провокативне запитання "Як ви ставитеся до радянської влади?". "Наскрізь негативно", - відповідали учасники процесу. Серед нас була 15-річна Марійка Наконечна. Їй задали інше запитання. "Якби ти отримала наказ застрілити батька Сталіна?", вона відповіла "Я би застрілила". Така рішучість здивувала їх. Коли оголошували вироки, і звучало "розстріл", "розстріл"... 42 рази, у кожного серце морозом покривалося", - розповіла Ольга Попадин.

Достеменно невідомо, де поховано розстріляних під час "Процесу 59-ти", очевидці кажуть, що їх поховано на Білогородському кладовищі.

Громадський діяч Ірина Калинець зазначила у своєму виступі, що "сьогодні, повторюється те саме, що було 70 років тому, під час "Процесу 59-ти". "Є звинувачення, тиск, неправомірні затримані. Чому для запорізького мера є тероризмом те, що завдали нищення пам'ятникові ідолу? Не думаю, що хлопці, яких затримали, які знають історію України, готували терористичний акт. Руйнування ідола не є вищим людини", - зазначила Ірина Калинець.

За повідомленням Zaxid.net, вшанування відбулося за участі духовенства УГКЦ, семінаристів Львівської духовної семінарії Святого Духа, керівництва Львівської облдержадміністрації, Львівської обласної ради, Львівської міської ради, представників інтелігенції, молодіжних та ветеранських громадських організацій.

Ілько Борщак. На вістрі радянської спецпропаганди у Франції

Ілько Борщак був потрібен більшовицькому режимові лише тоді, коли він чітко вписувався в схему діяльності радянської спецпропаганди за кордоном. Коли ж чекісти зрозуміли, що він грає подвійну роль, його спробували скомпрометувати в емігрантських колах саме як більшовицького агента. Жодні минулі заслуги перед радянською владою до уваги не бралися. Так чинили з усіма. Ставилися як до відпрацьованого матеріалу, з яким можна робити будь-що.

Рена Марутян: "Метою геноцидальних практик росії є стирання української національної ідентичності"

Інтерв’ю з доктором наук з державного управління, професоркою кафедри глобальної та національної безпеки КНУ ім. Т. Г. Шевченка Реною Марутян у Музеї "Голоси Мирних" Фонду Ріната Ахметова.

"Пєрацький. Кар'єрна драбина". Уривок з книги про вбивство міністра Пєрацького

Вбивство міністра внутрішніх справ Броніслава Пєрацького стало одним із найгучніших замахів міжвоєнної Польщі. А для українських націоналістів — символом чи не найбільшої потуги, що її сягнула революційна організація в 1930-х роках. Міністр Пєрацький був одним із творців польської незалежності, а його життєпис подібний до біографій українських ровесників. Усе змінилося після листопада 1918-го: Пєрацький розбудовував польську державу, а його українські однолітки — підпілля, що боролося з Польщею та мріяло про власну державність. Пєрацький став одним із найвпливовіших польських посадовців і загинув на піку кар'єри від рук українця — представника молодого покоління, що було значно радикальніше за своїх попередників.

Як я став депутатом…

Потім, коли ми вже аналізували в Народній Раді результати виборів, з’ясувалося, що я був єдиним зі Сходу і Півдня України, хто виграв сільський округ. Усі інші демократи в цій частині країни перемагали в містах. Наприкінці осені 1989 року я навіть не думав балотуватися. А за три місяці — несподівано для суперників, друзів і самого себе — виграв вибори.