Спецпроект

На світлу пам'ять Клари Пилипівни...

Сьогодні на Байковому цвинтарі поховали Клару Ґудзик, журналістку газети "День", яка спеціалізувалась на релігійній тематиці. Це була дивовижно чесна і глибока людина. Її всі любили.

 

Вона прийшла в журналістику після шістдесяти років, більшу частину життя пропрацювавши в технічній сфері, і писала переважно на релігійні теми.

"Клара Ґудзик завжди залишалась неупередженою в своїх поглядах і над релігійними протиріччями. Вільною і сміливою думкою, обізнаністю, безпосередністю і об'єктивністю запам'ятовуються тексти Клари Ґудзик... З відходом у вічність Клари Пилипівни дописана яскрава сторінка історії української журналістики, яка повинна вивчатися в університетах", - йдеться у співчутті рідним Клари Ґудзик від редакційного колективу газети «День».

У вересні 2010 року Клара Пилипівна відсвяткувала 80-річчя. З цієї нагоди її вітали десятки вдячних читачів. Ось як на шпальтах газети «День» про талант Клари Ґудзик висловився відомий релігіознавець Віктор Єленський: "Перше, що мені подобається в Кларі Ґудзик, - це людина, якій усе цікаво. Вона постійно в пошуку, відкриває для себе щось нове і, відповідно, для читачів. У неї абсолютно немає виснаженості від того, що вона пише. Їй цікаво те, про що вона пише. В журналістиці так нечасто буває, щоб людина довгий час працювала над однією проблематикою і не "виписувалась". У Клари Ґудзик цього ніколи не було. Її завжди цікавила та цікавить тема, над якою вона працює. Зазвичай кажуть, що журналістика - це мистецтво спрощення. Кларі Пилипівні вдається писати про складні речі, і вона це робить не спрощуючи, але зрозуміло. Ще мені подобається її колосальний ентузіазм і те, що вона, будучи вже у немолодому віці, продовжує чогось навчатись".

Джерело: "Телекритика"

Ілько Борщак. На вістрі радянської спецпропаганди у Франції

Ілько Борщак був потрібен більшовицькому режимові лише тоді, коли він чітко вписувався в схему діяльності радянської спецпропаганди за кордоном. Коли ж чекісти зрозуміли, що він грає подвійну роль, його спробували скомпрометувати в емігрантських колах саме як більшовицького агента. Жодні минулі заслуги перед радянською владою до уваги не бралися. Так чинили з усіма. Ставилися як до відпрацьованого матеріалу, з яким можна робити будь-що.

Рена Марутян: "Метою геноцидальних практик росії є стирання української національної ідентичності"

Інтерв’ю з доктором політичних наук, професоркою кафедри глобальної та національної безпеки КНУ ім. Т. Г. Шевченка Реною Марутян у Музеї "Голоси Мирних" Фонду Ріната Ахметова.

"Пєрацький. Кар'єрна драбина". Уривок з книги про вбивство міністра Пєрацького

Вбивство міністра внутрішніх справ Броніслава Пєрацького стало одним із найгучніших замахів міжвоєнної Польщі. А для українських націоналістів — символом чи не найбільшої потуги, що її сягнула революційна організація в 1930-х роках. Міністр Пєрацький був одним із творців польської незалежності, а його життєпис подібний до біографій українських ровесників. Усе змінилося після листопада 1918-го: Пєрацький розбудовував польську державу, а його українські однолітки — підпілля, що боролося з Польщею та мріяло про власну державність. Пєрацький став одним із найвпливовіших польських посадовців і загинув на піку кар'єри від рук українця — представника молодого покоління, що було значно радикальніше за своїх попередників.

Як я став депутатом…

Потім, коли ми вже аналізували в Народній Раді результати виборів, з’ясувалося, що я був єдиним зі Сходу і Півдня України, хто виграв сільський округ. Усі інші демократи в цій частині країни перемагали в містах. Наприкінці осені 1989 року я навіть не думав балотуватися. А за три місяці — несподівано для суперників, друзів і самого себе — виграв вибори.