Спецпроект

Росіяни поклали всю провину за катастрофу під Смоленськом на пілотів

Літак Президента Польщі Леха Качинського 10 квітня 2010 року на військовому аеродромі під Смоленськом розбився через намагання пілотів "сісти будь-що".

Про це сьогодні на прес-конференції в Москві сказала голова Міждержавного авіаційного комітету (МАК) Тетяна Анодіна, повідомляє УНІАН.

Сьогодні МАК передав Польщі остаточний звіт за результатами слідства щодо катастрофіи літака президента Польщі під Смоленськом.

"За висновком льотних експертів і авіаційних психологів, присутність головнокомандувача ВВС Республіки Польщі Анджея Бласіка в пілотській кабіні аж до зіткнення літака із землею чинила психологічний тиск на ухвалення рішення командиром про продовження зниження в умовах не виправданого ризику з домінантною метою виконання посадки будь-що", - заявила Анодіна.

Вона також повідомила, що у крові генерала Анджея Бласіка судово-медична експертиза виявила "етиловий алкоголь у концентрації 0,6 проміле" (приблизно відповідає 0,8-1,5 літрам пива або 50-100 грамам горілки, залежно від ваги людини - ІП).

Вона повідомила, що Технічна комісія МАК встановила, що безпосередніми причинами катастрофи стало не ухвалення екіпажем своєчасного рішення про відхід на запасний аеродром, а також зниження в умовах невидимості наземних орієнтирів до висоти, яка значно нижче від встановленої керівником польотів для відходу на друге коло - 100 м з метою переходу на візуальний політ.

10 квітня 2010 року у авіакатастрофі під Смоленськом загинуло 96 польських громадян, більшість з яких була високопоставленими урядовцями, які разом із Президентом Польщі Лехом Качиньським летіли на заходи з нагоди 70-х роковин Катиньської трагедії.

Наприкінці грудня 2010 року глава уряду Польщі Дональд Туск назвав неприйнятним проект рапорту МАК про причини Смоленської авіакатастрофи, який російська сторона передала Польщі наприкінці жовтня і в якому основна вина за трагедію покладена на пілотів.

Польську сторону обурив факт, що МАК не врахував причетність до катастрофи російських диспетчерів, які не закрили аеропорт і дозволили пілотам вийти на висоту ухвалення рішення - 100 метрів, на якій пілот повинен був вирішити: спробувати посадити машину або відійти на так зване "друге коло" або запасний аеродром.

Росіяни заявляли, що не закрили аеродром тільки для того, щоб не викликати дипломатичний скандал, і нібито сподівалися, що пілоти не наважаться посадити машину.

Оприлюднена польськими владами стенограма розмов у кабіні пілотів свідчить, що диспетчер 4 рази підтвердив правильність курсу літака Л.Качиньського, зокрема, на висоті 100 метрів.

Стенограма останніх 40 хвилин розмов у кабіні Ту-154

Диспетчер наказав пілотам припинити зниження, коли літак вже був на висоті 50-40 метрів, а наказ відійти "на друге коло" пролунав за частку секунди до того, як машина врізалася в землю.

Згідно з встановленими в авіації процедурами, диспетчер повинен був дати дозвіл на посадку або наказати відійти на "другий круг" на висоті ухвалення рішення.

За даними звіту МАК, жодного вибуху або пожежі на борту урядового польського літака до моменту зіткнення з наземними перешкодами не було.

Ілько Борщак. На вістрі радянської спецпропаганди у Франції

Ілько Борщак був потрібен більшовицькому режимові лише тоді, коли він чітко вписувався в схему діяльності радянської спецпропаганди за кордоном. Коли ж чекісти зрозуміли, що він грає подвійну роль, його спробували скомпрометувати в емігрантських колах саме як більшовицького агента. Жодні минулі заслуги перед радянською владою до уваги не бралися. Так чинили з усіма. Ставилися як до відпрацьованого матеріалу, з яким можна робити будь-що.

Рена Марутян: "Метою геноцидальних практик росії є стирання української національної ідентичності"

Інтерв’ю з доктором наук з державного управління, професоркою кафедри глобальної та національної безпеки КНУ ім. Т. Г. Шевченка Реною Марутян у Музеї "Голоси Мирних" Фонду Ріната Ахметова.

"Пєрацький. Кар'єрна драбина". Уривок з книги про вбивство міністра Пєрацького

Вбивство міністра внутрішніх справ Броніслава Пєрацького стало одним із найгучніших замахів міжвоєнної Польщі. А для українських націоналістів — символом чи не найбільшої потуги, що її сягнула революційна організація в 1930-х роках. Міністр Пєрацький був одним із творців польської незалежності, а його життєпис подібний до біографій українських ровесників. Усе змінилося після листопада 1918-го: Пєрацький розбудовував польську державу, а його українські однолітки — підпілля, що боролося з Польщею та мріяло про власну державність. Пєрацький став одним із найвпливовіших польських посадовців і загинув на піку кар'єри від рук українця — представника молодого покоління, що було значно радикальніше за своїх попередників.

Як я став депутатом…

Потім, коли ми вже аналізували в Народній Раді результати виборів, з’ясувалося, що я був єдиним зі Сходу і Півдня України, хто виграв сільський округ. Усі інші демократи в цій частині країни перемагали в містах. Наприкінці осені 1989 року я навіть не думав балотуватися. А за три місяці — несподівано для суперників, друзів і самого себе — виграв вибори.