Спецпроект

Львівська влада видасть свій підручник з історії. Не такий, як у Табачника

Для львівських старшокласників планують видати спеціальний посібник з історії, де були б "правдиві матеріали про історичні події в Україні, а не викривлені Міносвітою".

Львівська міськрада передбачила у бюджеті півмільйона гривень для видання спеціального підручника з історії України.

Отже, гроші є, але як має виглядати книжка і який період історії охоплювати, наразі невідомо, повідомляє "УП.Життя" з посиланням на радіо "Свобода".

Згідно з новою програмою, за якою працюють сьогодні освітяни, уроки історії України скоротили до однієї години на тиждень і викласти учням увесь матеріал педагогам складно, зауважили вчителі історії Львівської СШ № 9 Наталія Сподарик і Леся Курчик.

На їхню думку, варто більше уваги приділяти предметові, бо без знання своєї історії не можна говорити про виховання патріотизму. Учні досить слабенько знають історію своєї держави. Водночас вони захоплюються історією Львова (відвідують факультативи з львовознавства) і цікавляться історією рідного краю. А саме посібників з історії Галичини, визвольного руху нині у школах не вистачає.

"Треба більше зацікавлювати дітей історією рідного краю. Немає факультативу, а варто було б видати і такий посібник про історію Галичини. Бо дітям цікаво, що було з їхніми дідом і бабунею, як мама пережила ці роки, це історія родини", - зазначила Сподарик.

"Школярі найбільше цікавляться історією, яка зачепила їхні родини, коли рідні розповідають їм. Тому така увага до Другої Світової війни. Ми маємо мало книг для учнів з історії Галичини та про визвольний рух. А ще потрібно збільшити кількість годин з історії. Адже у п'ятикласників, коли тільки прищеплюється любов до історії, одна година на тиждень на предмет", - наголосила вчителька Леся Курчик.

Те, що політики маніпулюють історичними фактами викликає у школярів і молоді збайдужіння до вивчення і пізнання історії України, вважає історик Руслан Забілий. Тому у дітей не може бути позитивне ставлення до політизованої історії, це неприпустимо.

Нагадаємо, що 14-15 січня у Львові в Українському Католицькому університеті науковці і вчителі історії з різних регіонів вперше спільно обговорять питання нового підручника з історії України та укладання нової історичної політики в державі.

Ілько Борщак. На вістрі радянської спецпропаганди у Франції

Ілько Борщак був потрібен більшовицькому режимові лише тоді, коли він чітко вписувався в схему діяльності радянської спецпропаганди за кордоном. Коли ж чекісти зрозуміли, що він грає подвійну роль, його спробували скомпрометувати в емігрантських колах саме як більшовицького агента. Жодні минулі заслуги перед радянською владою до уваги не бралися. Так чинили з усіма. Ставилися як до відпрацьованого матеріалу, з яким можна робити будь-що.

Рена Марутян: "Метою геноцидальних практик росії є стирання української національної ідентичності"

Інтерв’ю з доктором політичних наук, професоркою кафедри глобальної та національної безпеки КНУ ім. Т. Г. Шевченка Реною Марутян у Музеї "Голоси Мирних" Фонду Ріната Ахметова.

"Пєрацький. Кар'єрна драбина". Уривок з книги про вбивство міністра Пєрацького

Вбивство міністра внутрішніх справ Броніслава Пєрацького стало одним із найгучніших замахів міжвоєнної Польщі. А для українських націоналістів — символом чи не найбільшої потуги, що її сягнула революційна організація в 1930-х роках. Міністр Пєрацький був одним із творців польської незалежності, а його життєпис подібний до біографій українських ровесників. Усе змінилося після листопада 1918-го: Пєрацький розбудовував польську державу, а його українські однолітки — підпілля, що боролося з Польщею та мріяло про власну державність. Пєрацький став одним із найвпливовіших польських посадовців і загинув на піку кар'єри від рук українця — представника молодого покоління, що було значно радикальніше за своїх попередників.

Як я став депутатом…

Потім, коли ми вже аналізували в Народній Раді результати виборів, з’ясувалося, що я був єдиним зі Сходу і Півдня України, хто виграв сільський округ. Усі інші демократи в цій частині країни перемагали в містах. Наприкінці осені 1989 року я навіть не думав балотуватися. А за три місяці — несподівано для суперників, друзів і самого себе — виграв вибори.