Спецпроект

"Буквально за тиждень" у Львові мають завершити реставрацію Вірменської церкви

У Вірменській церкві у Львові виконано 98% усіх запланованих реставраційних робіт, сказав керівник підрядної організації ТзОВ "Стела" Михайло Гаврик.

Про це Zaxid.net повідомили у Львівській міській раді.

"Уже практично всі роботи виконані, за винятком центрального входу. Там є 4 дашки, які треба накрити міддю та 10 хачкарів, які теж потрібно накрити міддю. Робіт ще залишилося буквально на тиждень", - зазначив Михайло Гаврик.

Цьогоріч реставратори працювали над відновленням фасаду церкви. "Також відреставровано вікна, обрамлення, металеві огородження на вікнах, чотири брами. На одній з них відтворено хрест, який був повністю втрачений", - додав Михайло Гаврик.

Цей об'єкт є перехідним і наступного року заплановано продовжити роботи з відновлення комплексу Вірменської церкви.

За інформацією управління охорони історичного середовища, треба виконати роботи з упорядкування двору, який з'єднує вул. Вірменську та вул. Лесі Українки, відреставрувати пам'ятну колону з фігурою святого Христофора.

Нагадаємо, цього року на реставрацію комплексу Вірменської церкви з міського бюджету виділено 1,5 млн грн. Торік на відновлення пам'ятки архітектури з міської казни виділили 1 млн грн.

Як повідомили в управлінні охорони історичного середовища, за якісну реставрацію дзвіниці комплексу Вірменської церкви підрядна організація "Стела" номінована на міжнародну нагороду "Кришталева цеглина". Переможця визначать 9-10 грудня у Любліні (Польща).

2010 року за кошти Міністерства культури та національної спадщини Польщі продовжувались роботи з консервації стінопису в інтер'єрі храму та розпочато реставрацію дерев'яного вівтаря Голгофа. Роботи виконували польські та українські спеціалісти.

Вірменський собор - пам'ятка архітектури національного значення, що належить до Світової спадщини ЮНЕСКО.

Найдавнішу частину храму збудовано у другій половині XIV століття (1363-1370 років) майстром Дорінгом за зразком церкви в Ані - давній столиці Вірменії. Середня частина прибудована в XVII ст., західна з виходом на вул.Краківську збудована в ХІХ ст.

У 20-тих роках ХХ ст. стіни храму поліхромовані унікальними розписами Яна Генрика Розена. Протягом століть церква була громадським і релігійним центром вірменської громади Львова.

Ілько Борщак. На вістрі радянської спецпропаганди у Франції

Ілько Борщак був потрібен більшовицькому режимові лише тоді, коли він чітко вписувався в схему діяльності радянської спецпропаганди за кордоном. Коли ж чекісти зрозуміли, що він грає подвійну роль, його спробували скомпрометувати в емігрантських колах саме як більшовицького агента. Жодні минулі заслуги перед радянською владою до уваги не бралися. Так чинили з усіма. Ставилися як до відпрацьованого матеріалу, з яким можна робити будь-що.

Рена Марутян: "Метою геноцидальних практик росії є стирання української національної ідентичності"

Інтерв’ю з доктором політичних наук, професоркою кафедри глобальної та національної безпеки КНУ ім. Т. Г. Шевченка Реною Марутян у Музеї "Голоси Мирних" Фонду Ріната Ахметова.

"Пєрацький. Кар'єрна драбина". Уривок з книги про вбивство міністра Пєрацького

Вбивство міністра внутрішніх справ Броніслава Пєрацького стало одним із найгучніших замахів міжвоєнної Польщі. А для українських націоналістів — символом чи не найбільшої потуги, що її сягнула революційна організація в 1930-х роках. Міністр Пєрацький був одним із творців польської незалежності, а його життєпис подібний до біографій українських ровесників. Усе змінилося після листопада 1918-го: Пєрацький розбудовував польську державу, а його українські однолітки — підпілля, що боролося з Польщею та мріяло про власну державність. Пєрацький став одним із найвпливовіших польських посадовців і загинув на піку кар'єри від рук українця — представника молодого покоління, що було значно радикальніше за своїх попередників.

Як я став депутатом…

Потім, коли ми вже аналізували в Народній Раді результати виборів, з’ясувалося, що я був єдиним зі Сходу і Півдня України, хто виграв сільський округ. Усі інші демократи в цій частині країни перемагали в містах. Наприкінці осені 1989 року я навіть не думав балотуватися. А за три місяці — несподівано для суперників, друзів і самого себе — виграв вибори.