Спецпроект

Ліквідатори вже готують Інститут національної пам'яті до передачі Табачнику

В Інституті національної пам'яті почала працювати ліквідаційна комісія. Як розповіли працівники, їх офіційно попередили, що 15 лютого 2011 року у них останній робочий день.

Про це повідомляє журнал "Український Тиждень".

Ліквідація установи відбувається згідно з указом президента В.Януковича від 9 грудня 2010 року за № 1085/2010. Щоправда, вже в наступному указі № 1086/2010 президент зобов'язує Кабінет Міністрів створити Український інститут національної пам'яті, як науково-дослідну бюджетну установу при Кабінеті Міністрів України.

В Кабміні створили ліквідаційну комісію на чолі з першим заступником голови інституту Володимиром Кривошеєю, а також - комісію, якій доручили зайнятися створенням нового інституту.

До останньої ввійшли міністр юстиції Лавринович, міністр освіти Табачник, міністр фінансів Ярошенко і нинішній голова інституту Валерій Солдатенко.

Думку про те, що передача УІНП від президента уряду - це фактична ліквідація Інституту, читайте тут

Також, на виконання указу президента, у Кабміні підготували проект постанови про створення Інституту національної пам'яті як науково-дослідного інституту. Вона має бути подана на розгляд уряду до 20 грудня 2010 року і в ній, зокрема передбачається:

- заснувати науково-дослідний інститут національної пам'яті;

- доручити міністерству освіти в двомісячний термін, розробити статут нової установи, її організаційну структуру, штатний розпис та граничні обсяги фінансування.

Поки що цю інформацію цю не оприлюднюють, відтак всі процеси відбуваються за зачиненими дверима, повідомляє видання, стверджуючи, що керівництво новим УІНП не довірять Валерію Солдатенку.

Основна причина - старість. В квітні 2011 р. Солдатенку виповнюється 65 років - граничний вік перебування на державній службі. Тому ім'я керівника, який займатиметься науково-дослідним "забезпеченням" формування політики національної пам'яті - під питанням.

Особливо не пощастило третьому заступнику Валерія Солдатенка - Дмитру Вєдєнєєву, якого призначили на посаду в листопаді 2010 року, вважає видання. Саме тоді розроблялася адміністративна реформа - і людям, які приймали таке рішення було добре відомо, що Вєдєнєєву вдасться попрацювати всього лиш місяць-два. Він пішов на цю посаду, покинувши престижне крісло завідувача кафедри історії національних спецслужб Національної академії СБУ.

Наукову розвідку Дмитра Вєдєнєєва щодо обставин загибелі в Карпатському рейді ковпаківського комісара Руднєва читайте в розділі "Студії"

Його кандидатура могла би частково втихомирити пристрасті довкола установи. Адже Вєдєнєєв - доктор історичних наук, професор, автор та співавтор понад 400 друкованих праць з історії спецслужб, повстансько-партизанських рухів, проблем впливу історичної пам'яті на суспільно-політичне життя України.

Але в самому інституті в таку ймовірність не вірять, пише видання. Працівники чомусь переконані, що Вєдєнєєву керівництво не світить. Адже посада голови інституту - це квота комуністів.

У цьому ракурсі згадується прізвище проректора Академії управління МВС Анатолія Чайковського -"борця із бандеризацією", якого весною цього року скандальний нардеп Вадим Колесніченко вже лобіював на посаду голови Інституту національної пам'яті.

Про те, як Вадим Колесніченко вимагав у ВР змінити слово "російський" на "руський", читайте тут

Жодних гарантій, що працівників старого інституту візьмуть на роботу в новостворений, немає. Керівництво каже, що ніхто не зобов'язаний, при ліквідації установи, забезпечувати роботою її працівників.

Поки що невідомо, яка доля чекає інститутські підвідомчі установи: Національний музей "Меморіал пам'яті жертв голодоморів в Україні", Національний історико-меморіальний заповідник "Бабин Яр", Національний історико-меморіальний заповідник "Биківнянські могили", Музей Української революції 1917-1921 років.

Ілько Борщак. На вістрі радянської спецпропаганди у Франції

Ілько Борщак був потрібен більшовицькому режимові лише тоді, коли він чітко вписувався в схему діяльності радянської спецпропаганди за кордоном. Коли ж чекісти зрозуміли, що він грає подвійну роль, його спробували скомпрометувати в емігрантських колах саме як більшовицького агента. Жодні минулі заслуги перед радянською владою до уваги не бралися. Так чинили з усіма. Ставилися як до відпрацьованого матеріалу, з яким можна робити будь-що.

Рена Марутян: "Метою геноцидальних практик росії є стирання української національної ідентичності"

Інтерв’ю з доктором наук з державного управління, професоркою кафедри глобальної та національної безпеки КНУ ім. Т. Г. Шевченка Реною Марутян у Музеї "Голоси Мирних" Фонду Ріната Ахметова.

"Пєрацький. Кар'єрна драбина". Уривок з книги про вбивство міністра Пєрацького

Вбивство міністра внутрішніх справ Броніслава Пєрацького стало одним із найгучніших замахів міжвоєнної Польщі. А для українських націоналістів — символом чи не найбільшої потуги, що її сягнула революційна організація в 1930-х роках. Міністр Пєрацький був одним із творців польської незалежності, а його життєпис подібний до біографій українських ровесників. Усе змінилося після листопада 1918-го: Пєрацький розбудовував польську державу, а його українські однолітки — підпілля, що боролося з Польщею та мріяло про власну державність. Пєрацький став одним із найвпливовіших польських посадовців і загинув на піку кар'єри від рук українця — представника молодого покоління, що було значно радикальніше за своїх попередників.

Як я став депутатом…

Потім, коли ми вже аналізували в Народній Раді результати виборів, з’ясувалося, що я був єдиним зі Сходу і Півдня України, хто виграв сільський округ. Усі інші демократи в цій частині країни перемагали в містах. Наприкінці осені 1989 року я навіть не думав балотуватися. А за три місяці — несподівано для суперників, друзів і самого себе — виграв вибори.