Спецпроект

Завершується реставрація Пізанської вежі - вона припинила падати і побілішала

Реставрація Пізанської вежі, яка тривала з 1990 року, майже завершена. Загалом проведені роботи коштували $9,3 млн.

Про це повідомляє AFP.

"Вежа, яка падає" в Пізі - дзвіниця міського собору Санта-Марія Ассунта, яка будувалася 170 років, до 1319-го. Грунт просідав нерівномоірно - і вежа нахилилася. 

Будівельники, які добудовували верхні яруси, робили одну частину поверху вищу за протилежну, через що вежа набула свого знаменитого нахилу.

В 1987 році дзвіниця втрапила у перелік Світової спадщини ЮНЕСКО, а через три роки розпочалася її реставрація. Вхід відвідувачів заборонили, бо боялися, що вежа от-от впаде.

За одинадцять років роботи з-під вищої сторони вежі вивезли 70 тон землі. Перед цим її укріпили сталевими тросами і 600-тонним обтяжувачем. Тепер нахил будівлі складає не 5,55 градуса, а 3,99 - таким був її нахил у 1838 році.

У 2001 році туристам знову дозволили підніматися 296 сходинками на оглядовий майданчик. Таким чином до ремонту, який обійшовся у $9,3 млн, залучали додаткові кошти.

На тлі скорочень бюджетних видатків на культурну спадщину і руйнування музейних споруд у Помпеях історія реставрації Пізанської вежі стала успішною.

Після того, як вежу стабілізували, її почали чистити - вперше за 700 років. Камінним блокам, які страждали від впливу морських вітрів (Піза знаходиться за 11 км від моря), дощів, туристів і голубів, повернули початковий колір слонової кістки.

Пізанська вежа у 1992-му (ліворуч) і нині. Праворуч угорі видно риштовання

За 8 років команда з 10 реставраторів почистила майже 25 тисяч блоків каміння і мармуру - за допомогою зубил, щіток, лазерів і навіть шприців. Колони 56-метрової вежі вкриті багатим різьбленням, яке знову доступне нашим очам.

Процес реставрації

Оскільки вежа кругла та ще й нахилена, науковці сконструювали спеціальне риштовання для своєї роботи. Команда альпіністів, відповідальна за транспортування риштовання, вже пересунула його на останній, горішній поверх (починали з першого).

Дзвіниця з усім церковним ансамблем

На початку наступного року риштовання обіцяють прибрати і відкрити повноцінний доступ для туристів.

"Найстаріший з нині живих...": Історія Балтійського кубку

Після закінчення Першої світової війни нове дихання отримали ігрові командні види спорту. Битви з полів, найстрашнішої на той момент війни, переміщуються на футбольні стадіони. Нове покоління запальних ентузіастів-організаторів продукує ідеї континентальних і регіональних турнірів як для клубів, так і для національних збірних. Не виключенням був і Балтійський регіон. Тут на просторах понівечених, не лише світовою війною, а й роками кривавих війн за незалежність, народжується ідея власного Балтійського кубку.

«Ми продовжуємо боротьбу і маємо всі шанси переломити хід історії та встояти», - історик та офіцер ЗСУ Ігор Макарчук

Історик-археолог та реконструктор, дослідник Українських визвольних змагань початку ХХ ст. Ігор Макарчук у 2022 році поставив на паузу аспірантуру та пішов до війська. Раніше Ігор разом із побратимами з «Пласту» одягав військові однострої часів УНР і відтворював знакові події та битви тієї доби. Нині він носить піксель як офіцер однієї з бригад ЗСУ. І відчуває чимало паралелей між тією та цією війною: «Як сто років тому, так і зараз — боротьба триває і ворог той самий».

Коли оголосили останній відбій. Уривок із книжки "Демобілізовані" Алана Олпорта

Демобілізація – це окрема битва, якої у жодному разі не можна програти. Які зміни переживало суспільство Великої Британії після Другої світової війни? Як демобілізовані адаптовувались до мирного життя? Про важку дорогу від війни до миру йдеться у книжці британського історика Алана Олпорта "Демобілізовані: повернення додому після Другої світової війни", яка у січні побачить світ у видавництві "Локальна історія".

Биківня: таємне місце масових поховань жертв сталінського терору

Історія Биківнянських могил — це історія місця масових поховань жертв сталінського терору, яке було приховане від суспільства протягом багатьох років. Биківня — це місце-символ, де були поховані голоси, яких змусили замовкнути. Це не просто могили, це багато людей, кожен із яких міг змінити щось у світі.