Спецпроект

У Львові відзначатимуть ювілей кам'яниці, побудованої на місці середньовічних укріплень

У Львові сьогодні урочисто відзначатимуть 100 років побудови будинку на вулиці Валовій, 11.

Як повідомили УНІАН у прес-службі Львівської міської ради, з цієї нагоди відбудеться незвичний концерт - з балконів будинку-кам’яниці, а також частування львів‘ян і гостей міста солодощами і гарячим пивом.

Будинок на вулиці Валовій, 11 побудований у стилі неоготики, постав на місці розібраних застарілих будинків на замовлення власників ділянки - Берл і Сабіни Фінклерів за проектом Артура Шлеєна у 1910 році.

 

Своєрідною візитівкою кам’яниці є її архітектурний декор роботи скульптора Тадеуша Блотніцкого – середньовічні рицарі із щитами, на яких зображено герб Львова (ліворуч) та герб земель Галичини і Волині (праворуч)

ДОВІДКА: У різні часи в будинку на вулиці Валовій, 11 діяли торгові, фінансові установи та бюро. Серед довоєнних мешканців були капітан Адам Оттокар, дантист Генрик Аллерганд, доктор Валеріан Мадєвський, Ігнацій Райсс.

У будинку діяли приватні кабінети доктора Леопольда Алексанровича та Юзефа Фриша, адвокатське бюро Леона Райха, механічна майстерня "Континент" Юліана Ломаги, Акційний Галицький купецький банк.

У радянські часи – перукарня, а пізніше - один з найбільших комісійних магазинів Львова та ательє індпошиву "Лілея".

Ілько Борщак. На вістрі радянської спецпропаганди у Франції

Ілько Борщак був потрібен більшовицькому режимові лише тоді, коли він чітко вписувався в схему діяльності радянської спецпропаганди за кордоном. Коли ж чекісти зрозуміли, що він грає подвійну роль, його спробували скомпрометувати в емігрантських колах саме як більшовицького агента. Жодні минулі заслуги перед радянською владою до уваги не бралися. Так чинили з усіма. Ставилися як до відпрацьованого матеріалу, з яким можна робити будь-що.

Рена Марутян: "Метою геноцидальних практик росії є стирання української національної ідентичності"

Інтерв’ю з доктором наук з державного управління, професоркою кафедри глобальної та національної безпеки КНУ ім. Т. Г. Шевченка Реною Марутян у Музеї "Голоси Мирних" Фонду Ріната Ахметова.

"Пєрацький. Кар'єрна драбина". Уривок з книги про вбивство міністра Пєрацького

Вбивство міністра внутрішніх справ Броніслава Пєрацького стало одним із найгучніших замахів міжвоєнної Польщі. А для українських націоналістів — символом чи не найбільшої потуги, що її сягнула революційна організація в 1930-х роках. Міністр Пєрацький був одним із творців польської незалежності, а його життєпис подібний до біографій українських ровесників. Усе змінилося після листопада 1918-го: Пєрацький розбудовував польську державу, а його українські однолітки — підпілля, що боролося з Польщею та мріяло про власну державність. Пєрацький став одним із найвпливовіших польських посадовців і загинув на піку кар'єри від рук українця — представника молодого покоління, що було значно радикальніше за своїх попередників.

Як я став депутатом…

Потім, коли ми вже аналізували в Народній Раді результати виборів, з’ясувалося, що я був єдиним зі Сходу і Півдня України, хто виграв сільський округ. Усі інші демократи в цій частині країни перемагали в містах. Наприкінці осені 1989 року я навіть не думав балотуватися. А за три місяці — несподівано для суперників, друзів і самого себе — виграв вибори.