Спецпроект

Хорошковський каже, що Забілий на дискеті віз документи з грифом "секретно"

На "дискеті", яку мав з собою директор музею "Тюрма на Лонцького" Руслан Забілий, були документи з грифом "секретно".

Про це голова Служби безпеки України Валерій Хорошковський повідомив в інтерв'ю "Сегодня".

Як повідомив голова СБУ, проти Руслана Забілого ("Сегодня" і Валерій Хорошковський чомусь називають директора музею "Тюрма на Лонцького" Романом - Історична Правда) порушили кримінальну справу щодо замаху на розголошення державної таємниці за те, що він як співробітник СБУ віз із Києва до Львова дискету з робочою інформацією.

"Простіше кажучи, Забілий порушив службові інструкції, а також, швидше за все, і закон України, - сказав Хорошковський. - Але точну відповідь на це запитання має дати експертиза, на проведення якої потрібен час, оскільки фахівці повинні вивчити величезну кількість документів".

За словами голови СБУ, після цього ступінь провини Руслана Забілого "буде встановлювати слідство і, в разі необхідності, суд".

"Втім, можу відзначити, що, виходячи з уже досліджених на сьогодні первинних документів, можна стверджувати, що документи з грифом "таємно" на цій дискеті все-таки є", - заявив Валерій Хорошковський.

Ілько Борщак. На вістрі радянської спецпропаганди у Франції

Ілько Борщак був потрібен більшовицькому режимові лише тоді, коли він чітко вписувався в схему діяльності радянської спецпропаганди за кордоном. Коли ж чекісти зрозуміли, що він грає подвійну роль, його спробували скомпрометувати в емігрантських колах саме як більшовицького агента. Жодні минулі заслуги перед радянською владою до уваги не бралися. Так чинили з усіма. Ставилися як до відпрацьованого матеріалу, з яким можна робити будь-що.

Рена Марутян: "Метою геноцидальних практик росії є стирання української національної ідентичності"

Інтерв’ю з доктором політичних наук, професоркою кафедри глобальної та національної безпеки КНУ ім. Т. Г. Шевченка Реною Марутян у Музеї "Голоси Мирних" Фонду Ріната Ахметова.

"Пєрацький. Кар'єрна драбина". Уривок з книги про вбивство міністра Пєрацького

Вбивство міністра внутрішніх справ Броніслава Пєрацького стало одним із найгучніших замахів міжвоєнної Польщі. А для українських націоналістів — символом чи не найбільшої потуги, що її сягнула революційна організація в 1930-х роках. Міністр Пєрацький був одним із творців польської незалежності, а його життєпис подібний до біографій українських ровесників. Усе змінилося після листопада 1918-го: Пєрацький розбудовував польську державу, а його українські однолітки — підпілля, що боролося з Польщею та мріяло про власну державність. Пєрацький став одним із найвпливовіших польських посадовців і загинув на піку кар'єри від рук українця — представника молодого покоління, що було значно радикальніше за своїх попередників.

Як я став депутатом…

Потім, коли ми вже аналізували в Народній Раді результати виборів, з’ясувалося, що я був єдиним зі Сходу і Півдня України, хто виграв сільський округ. Усі інші демократи в цій частині країни перемагали в містах. Наприкінці осені 1989 року я навіть не думав балотуватися. А за три місяці — несподівано для суперників, друзів і самого себе — виграв вибори.