Спецпроект

Ювілей голови ОУН влада Львівщини не помітила

Вшанування ювілею дня народження діяча українського націоналізму обмежилося кількома заходами на Львівщині.

12 грудня, у день народження Андрія Мельника, громадськість вшанувала пам'ять про відомого українця у його родинному селі Воля Якубова, що неподалік міста Дрогобич на Львівщині.

Про це повідомляє радіо "Свобода".

Андрій Мельник продемонстрував свої військові здібності у роки Першої Світової війни, коли очолював сотню стрільців. Тоді ж потрапив у російський полон і на засланні познайомився з майбутнім засновником і провідником ОУН Євгеном Коновальцем, який був для нього моральним авторитетом, а згодом став і родичем.

В Галичині Коновалець і Мельник створили Українську Військову Організацію, яка згодом стала основою ОУН. За свою діяльність Андрій Мельник у 1924 році був заарештований польською владою і чотири роки провів у в'язниці.

Після тюремних років, він почав працювати управителем лісів митрополита Української Греко-Католицької Церкви Андрея Шептицького. Після вбивства у 1938 році агентом КДБ Євгена Коновальця Мельник очолив ОУН.

Історик, дослідник діяльності ОУН Микола Посівнич зауважує, що провідник ОУН мислив категоріями незалежності України і служіння інтересам українського народу. Був людиною інтелігентною і скромною.

"Для мене, як історика, найцікавішим є заповіт Андрія Мельника, - говорить дослідник діяльності ОУН Микола Посівнич. - У заповіті він як людина, яка перейшла дві війни, знайома з усіма політичними діячами середини XX століття, написав, що треба об'єднуватись і працювати заради України, а не заради власних амбіцій. І писати свою історію такою, якою вона була, а не привласнювати чужого. На жаль, у ці складні політичні події він, як людина м'яка, підпадав під різні групи впливу. Але як людина і борець він має бути пошанований в Україні, це був справжній патріот України, який працював за визволення України. Андрій Мельник менш вивчений і знаний, аніж Степан Бандера".

У лавах ОУН були розходження між старшими членами організації на чолі з Андрієм Мельником, і молодшими, на чолі зі Степаном Бандерою. У 1940 році крило Бандери утворило Революційний провід ОУН і запропонувало радикальні військові кроки задля відновлення незалежної України.

Мельниківці ж хотіли більш "еволюційного" розвитку подій і до останку сподівалися на співпрацю з гітлерівською Німеччиною.

Вшанування 120-ої річниці від дня народження визнаного українського діяча обмежилось кількома заходами на Львівщині. Місцева влада цю дату не помітила, зазначив Олег Гринюк, провідник Львівської обласної ОУН, не кажучи про вшанування провідника ОУН на загальноукраїнському рівні.

Ілько Борщак. На вістрі радянської спецпропаганди у Франції

Ілько Борщак був потрібен більшовицькому режимові лише тоді, коли він чітко вписувався в схему діяльності радянської спецпропаганди за кордоном. Коли ж чекісти зрозуміли, що він грає подвійну роль, його спробували скомпрометувати в емігрантських колах саме як більшовицького агента. Жодні минулі заслуги перед радянською владою до уваги не бралися. Так чинили з усіма. Ставилися як до відпрацьованого матеріалу, з яким можна робити будь-що.

Рена Марутян: "Метою геноцидальних практик росії є стирання української національної ідентичності"

Інтерв’ю з доктором наук з державного управління, професоркою кафедри глобальної та національної безпеки КНУ ім. Т. Г. Шевченка Реною Марутян у Музеї "Голоси Мирних" Фонду Ріната Ахметова.

"Пєрацький. Кар'єрна драбина". Уривок з книги про вбивство міністра Пєрацького

Вбивство міністра внутрішніх справ Броніслава Пєрацького стало одним із найгучніших замахів міжвоєнної Польщі. А для українських націоналістів — символом чи не найбільшої потуги, що її сягнула революційна організація в 1930-х роках. Міністр Пєрацький був одним із творців польської незалежності, а його життєпис подібний до біографій українських ровесників. Усе змінилося після листопада 1918-го: Пєрацький розбудовував польську державу, а його українські однолітки — підпілля, що боролося з Польщею та мріяло про власну державність. Пєрацький став одним із найвпливовіших польських посадовців і загинув на піку кар'єри від рук українця — представника молодого покоління, що було значно радикальніше за своїх попередників.

Як я став депутатом…

Потім, коли ми вже аналізували в Народній Раді результати виборів, з’ясувалося, що я був єдиним зі Сходу і Півдня України, хто виграв сільський округ. Усі інші демократи в цій частині країни перемагали в містах. Наприкінці осені 1989 року я навіть не думав балотуватися. А за три місяці — несподівано для суперників, друзів і самого себе — виграв вибори.