Спецпроект

Інститут національної пам'яті фактично ліквідовано - думка Центру досліджень визвольного руху

Від учора Інститут нацпам'яті в Україні ліквідований юридично і фактично. Адже "перетворення" Інституту нацпам'яті на науково-дослідну установу - це ліквідація єдиного органу влади, відповідального за формування державної політики національної пам'яті.

Про це повідомляє Центр досліджень визвольного руху.

Указом Президента № 1085/2010 ліквідовано центральний орган виконавчої влади - Український інститут національної пам'яті, натомість створено однойменну науково-дослідну установу (указ № 1086/2010).

"Влада вкотре відступає від загальноєвропейських принципів організації гуманітарної сфери. Останнім указом Янукович по суті завершив ліквідацію державної політики національної пам'яті в Україні",  - зазначив історик Володимир В'ятрович.

Руслан Забілий, директор Національного музею "Тюрма на Лонцького" розповів:

"За усталеною європейською практикою Інститути національної пам'яті створювалися в країнах, які пережили окупацію або тоталітарний режим, у вигляді органів влади і зі специфічними функціями: від розсекречення архівів каральних органів, відкриття раніше замовчуваних або спотворюваних пропагандою сторінок історії до формування концепцій підручників з історії, зміни топоніміки і люстрації".

Тому є сенс існування Інституту національної пам'яті лише як державного органу. Від учора Інститут нацпам'яті в Україні ліквідований юридично і фактично.

В Україні це означає, що ліквідовано єдиний орган державної влади, який відповідав за формування політики національної пам'яті.

Відповідно - припинено як таку державну політику в цій галузі через ліквідацію спеціальних повноважень Інституту, закріплених Положенням про УІНП та Законом України "Про Голодомор 1932-1933 років в Україні". 

"Створення наукової інституції з аналогічною до Інституту національної пам'яті назвою - це глумління над функціями державної політики пам'яті, адже він засадничо не зможе чинити жодного впливу на процеси і здійснювати державну політику. Якщо ж говорити про новостворену наково-дослідну установу, то вона дублюватиме роботу інститутів Національної академії наук і в такому форматі є зайвою", - додав Володимир В'ятрович. 

На цьому тлі заяви пані Герман про "збереження" Інституту національної пам'яті виглядають або непрофесійними, або пустою риторикою для прикриття реальних наслідків, адже діяльність інституту у новому статусі не передбачає відновлення його колишніх повноважень. 

Центр досліджень визвольного руху наголошує, що за керівництва Януковича відбулася системна ліквідація державної політики національної пам'яті. Ось її етапи:

- спроби закриття архівів, незаконний тиск на істориків та політичне втручання в академічну дискусію довкола питань Голодомору, політичних репресій та визвольного руху;

- вилучення зі шкільних підручників історії цілих періодів та історичних постатей;

- призначення на посаду Голови УІНП комуніста В.Солдатенка, що поряд із очільницею Держкомархівів О.Гінзбург поставило галузь під контроль комуністичної партії;

- публічне заперечення Януковичем Голодомору як акту геноциду;

- тиск на журналістів та медіа щодо висвітлення тем української історії;

- ліквідація Українського інституту національної пам'яті як органу влади.

Ілько Борщак. На вістрі радянської спецпропаганди у Франції

Ілько Борщак був потрібен більшовицькому режимові лише тоді, коли він чітко вписувався в схему діяльності радянської спецпропаганди за кордоном. Коли ж чекісти зрозуміли, що він грає подвійну роль, його спробували скомпрометувати в емігрантських колах саме як більшовицького агента. Жодні минулі заслуги перед радянською владою до уваги не бралися. Так чинили з усіма. Ставилися як до відпрацьованого матеріалу, з яким можна робити будь-що.

Рена Марутян: "Метою геноцидальних практик росії є стирання української національної ідентичності"

Інтерв’ю з доктором наук з державного управління, професоркою кафедри глобальної та національної безпеки КНУ ім. Т. Г. Шевченка Реною Марутян у Музеї "Голоси Мирних" Фонду Ріната Ахметова.

"Пєрацький. Кар'єрна драбина". Уривок з книги про вбивство міністра Пєрацького

Вбивство міністра внутрішніх справ Броніслава Пєрацького стало одним із найгучніших замахів міжвоєнної Польщі. А для українських націоналістів — символом чи не найбільшої потуги, що її сягнула революційна організація в 1930-х роках. Міністр Пєрацький був одним із творців польської незалежності, а його життєпис подібний до біографій українських ровесників. Усе змінилося після листопада 1918-го: Пєрацький розбудовував польську державу, а його українські однолітки — підпілля, що боролося з Польщею та мріяло про власну державність. Пєрацький став одним із найвпливовіших польських посадовців і загинув на піку кар'єри від рук українця — представника молодого покоління, що було значно радикальніше за своїх попередників.

Як я став депутатом…

Потім, коли ми вже аналізували в Народній Раді результати виборів, з’ясувалося, що я був єдиним зі Сходу і Півдня України, хто виграв сільський округ. Усі інші демократи в цій частині країни перемагали в містах. Наприкінці осені 1989 року я навіть не думав балотуватися. А за три місяці — несподівано для суперників, друзів і самого себе — виграв вибори.