Спецпроект

Розкрадачі Музею історії Києва будуть покарані - БЮТ

Слідчі органи відреагували на запит про зникнення з фондів Музею історії Києва біля 100 експонатів, який був направлений депутатом фракції БЮТ у Київраді Олександром Бригинцем.

З метою встановлення фактичних обставин, вказане звернення скеровано для проведення перевірки викладених у ньому доводів до ГУ МВС України в м.Києві, повідомляє прес-служба київського БЮТ.

"Крадіжка відбулася в першу чергу з вини влади, що сховала його колекцію подалі від людського ока. Адже після переселення з Кловського палацу заклад культури, в переважній більшості, існував "в ящиках". Через це експонати розікрали і за це ніхто не поніс покарання", - заявив депутат.

Депутат зауважив, що коли в Києві існує загроза переселення декількох музеїв, і влада має зробити все можливе для попередження розкрадання колекцій музеїв.

"Покарання винних в справі Музею історії Києва буде не лише справедливим, але й показовим як пересторога тим, хто планував скористатись переїздом музейних експонатів. Розкрадання державного мистецького фонду – це злочин рівний захвату київської землі та майна", - наголосив Бригинець.

У 2004 році заклад був виселений із Кловсього палацу, який після реконструкції віддали у користування Верховного Суду України. На сьогоднішній день частина колекції музею виставлена в Українському домі. Оскільки зазначеної площі не вистачає для усієї колекції, його фонди також розміщені у приміщеннях Музею Булгакова та "будиночку Петра".

Ілько Борщак. На вістрі радянської спецпропаганди у Франції

Ілько Борщак був потрібен більшовицькому режимові лише тоді, коли він чітко вписувався в схему діяльності радянської спецпропаганди за кордоном. Коли ж чекісти зрозуміли, що він грає подвійну роль, його спробували скомпрометувати в емігрантських колах саме як більшовицького агента. Жодні минулі заслуги перед радянською владою до уваги не бралися. Так чинили з усіма. Ставилися як до відпрацьованого матеріалу, з яким можна робити будь-що.

Рена Марутян: "Метою геноцидальних практик росії є стирання української національної ідентичності"

Інтерв’ю з доктором політичних наук, професоркою кафедри глобальної та національної безпеки КНУ ім. Т. Г. Шевченка Реною Марутян у Музеї "Голоси Мирних" Фонду Ріната Ахметова.

"Пєрацький. Кар'єрна драбина". Уривок з книги про вбивство міністра Пєрацького

Вбивство міністра внутрішніх справ Броніслава Пєрацького стало одним із найгучніших замахів міжвоєнної Польщі. А для українських націоналістів — символом чи не найбільшої потуги, що її сягнула революційна організація в 1930-х роках. Міністр Пєрацький був одним із творців польської незалежності, а його життєпис подібний до біографій українських ровесників. Усе змінилося після листопада 1918-го: Пєрацький розбудовував польську державу, а його українські однолітки — підпілля, що боролося з Польщею та мріяло про власну державність. Пєрацький став одним із найвпливовіших польських посадовців і загинув на піку кар'єри від рук українця — представника молодого покоління, що було значно радикальніше за своїх попередників.

Як я став депутатом…

Потім, коли ми вже аналізували в Народній Раді результати виборів, з’ясувалося, що я був єдиним зі Сходу і Півдня України, хто виграв сільський округ. Усі інші демократи в цій частині країни перемагали в містах. Наприкінці осені 1989 року я навіть не думав балотуватися. А за три місяці — несподівано для суперників, друзів і самого себе — виграв вибори.