Спецпроект

Львівські комуністи відзначатимуть день більшовицького заколоту в сусідній державі, але дуже тихо

Перший секретар Львівського обкому КПУ Михайло Стула вважає "великою помилкою" і регіоналів, і литвинівців, те, що вони не підтримали проект постанови про встановлення 7 листопада - Дня Жовтневої революції - державним святом в Україні.

«На превеликий жаль ніякі щирі українці не розуміють того, що Україна відбулася 7 листопада 1917 року. Бо до 1917 року поняття України на превеликий жаль не було», - сказав М.Стула, наголосивши, що українські землі буди під Австрією, «під поляками, а по самі Броди була Русская империя».

Відповідаючи на запитання ZAXID.NET про те, чи планують львівські комуністи 7 листопада якісь заходи, М.Стула зауважив: «Обов'язково плануються».

Проте він відмовився конкретизувати, де та які. Він зазначив, що це пов'язано з тим, що цього року 17 вересня під час відзначення річниці входу Червоної армії на території західних областей України та Білорусі 1939 року, у натовп увірвались представники «Свободи», зчинили побоїще, «потрощили апаратуру».

2 листопада лише 29 народних депутатів проголосували за проект закону про внесення змін до статті 73 Кодексу законів про працю України (щодо святкових і неробочих днів), який передбачає відзначати як державне свято 7 листопада - День Жовтневої революції.

День початку більшовицького заколоту не є державним святом і в самій Росії. 

Ілько Борщак. На вістрі радянської спецпропаганди у Франції

Ілько Борщак був потрібен більшовицькому режимові лише тоді, коли він чітко вписувався в схему діяльності радянської спецпропаганди за кордоном. Коли ж чекісти зрозуміли, що він грає подвійну роль, його спробували скомпрометувати в емігрантських колах саме як більшовицького агента. Жодні минулі заслуги перед радянською владою до уваги не бралися. Так чинили з усіма. Ставилися як до відпрацьованого матеріалу, з яким можна робити будь-що.

Рена Марутян: "Метою геноцидальних практик росії є стирання української національної ідентичності"

Інтерв’ю з доктором політичних наук, професоркою кафедри глобальної та національної безпеки КНУ ім. Т. Г. Шевченка Реною Марутян у Музеї "Голоси Мирних" Фонду Ріната Ахметова.

"Пєрацький. Кар'єрна драбина". Уривок з книги про вбивство міністра Пєрацького

Вбивство міністра внутрішніх справ Броніслава Пєрацького стало одним із найгучніших замахів міжвоєнної Польщі. А для українських націоналістів — символом чи не найбільшої потуги, що її сягнула революційна організація в 1930-х роках. Міністр Пєрацький був одним із творців польської незалежності, а його життєпис подібний до біографій українських ровесників. Усе змінилося після листопада 1918-го: Пєрацький розбудовував польську державу, а його українські однолітки — підпілля, що боролося з Польщею та мріяло про власну державність. Пєрацький став одним із найвпливовіших польських посадовців і загинув на піку кар'єри від рук українця — представника молодого покоління, що було значно радикальніше за своїх попередників.

Як я став депутатом…

Потім, коли ми вже аналізували в Народній Раді результати виборів, з’ясувалося, що я був єдиним зі Сходу і Півдня України, хто виграв сільський округ. Усі інші демократи в цій частині країни перемагали в містах. Наприкінці осені 1989 року я навіть не думав балотуватися. А за три місяці — несподівано для суперників, друзів і самого себе — виграв вибори.