Спецпроект

Лауреатом премії імені Джеймса Мейса став редактор газети "День"

Визначено лауреата ІІ Премії імені Джеймса Мейса. Ним став редактор відділу "Історія і Я" газети "День" Ігор Сюндюков, науковий співробітник Інституту історії НАН України.

За задумом премія має вручатися не лише тим авторам, які пишуть на тему Голодомору, а й тим, хто працює на подолання постгеноцидності українського суспільства. Ще один важливий критерій - послідовність і висока освіченість кандидата.

"Я схиляюся перед пам'яттю Джеймса Мейса, - каже Ігор Сюндюков. - Бути удостоєним такої нагороди для мене величезна честь. Такі люди, як Джеймс Мейс, незрівнянно більшою мірою, ніж ми з вами, думали про вічне".

Премію імені Джеймса Мейса в галузі публіцистики "Громадянська позиція" було засновано з ініціативи головного редактора "Дня" Лариси Івшиної в 2008 році, коли Україна і світ відзначали 75-ті роковини Голодомору 1932-1933 років. А рік тому, в 2009-му, її було вперше присуджено кандидату філософських наук, відомому публіцисту, кореспонденту газети "Флот України" та постійному авторові "Дня" Ігорю Лосєву.

Як зауважила Наталя Дзюбенко-Мейс (письменниця, дружина Джеймса Мейса): "Ставлення до Голодомору - це мірило і нашої громадянської позиції, і нашої совісті. Ігор Сюндюков, як ніхто, пронизливо і щиро пише на цю тему. І, як ніхто, він писав про Джеймса. Але надзвичайно цінні й інші його тексти. У мене є окрема папка, куди я скидаю більшість історичних розвідок Ігоря. Для мене вони - ціла енциклопедія. П'ять років демократії після помаранчевого Майдану не пройшли даремно. Суспільство змінилося. І в цьому заслуга журналістських голосів, особливо таких, що лунають з газети "День".

"Телекритика" висувала цього року свого кандидата на здобуття премії імені Джеймса Мейса. Ним був Аркадій Сидорук - автор книги "Голодомор: коли Україна і світ визнають правду? Роздуми над трагедією".

Крути-1918: вчені проти міфів

Довкола знакових подій з часом нагромаджуються міфи й легенди, які можуть не мати жодного стосунку до історичної дійсності. Бій під Крутами не став винятком. Вже на еміграції популяризація крутянського подвигу нерідко супроводжувалася неточностями і недоладностями, на що звертали увагу навіть окремі учасники визвольної боротьби й діячі української діаспори. Попри незрівнянно більші інформаційні можливості сучасного суспільства, сьогодні мас-медіа часом ретранслюють не лише давно спростовані легенди про бій під Крутами, але й новітні міфи, творці яких інколи доволі безапеляційно просувають своє "бачення" історичних подій.

Крутянці на світлинах

19 березня 1918 року Київ був у зажурі... Ховали крутянців... «Прості деревяні блакитні домовини були поставлені по дві на площадки візників». На Бібіковському бульварі стрікотіла плівкою відеокамера, що фільмувала траурну процесію. Професор Грушевський сказав: «Dulce et decorum est pro patria mori. – Солодко і прекрасно вмерти за отчизну так, як умерли оці сини й брати наші, які полягли головами, боронячи рідний край від ворогів...». У будівлі Центральної Ради робили ремонт – з фронтону знімали двоголового орла, символ російського самодержавства.

"Найстаріший з нині живих...": Історія Балтійського кубку

Після закінчення Першої світової війни нове дихання отримали ігрові командні види спорту. Битви з полів, найстрашнішої на той момент війни, переміщуються на футбольні стадіони. Нове покоління запальних ентузіастів-організаторів продукує ідеї континентальних і регіональних турнірів як для клубів, так і для національних збірних. Не виключенням був і Балтійський регіон. Тут на просторах понівечених, не лише світовою війною, а й роками кривавих війн за незалежність, народжується ідея власного Балтійського кубку.

«Ми продовжуємо боротьбу і маємо всі шанси переломити хід історії та встояти», - історик та офіцер ЗСУ Ігор Макарчук

Історик-археолог та реконструктор, дослідник Українських визвольних змагань початку ХХ ст. Ігор Макарчук у 2022 році поставив на паузу аспірантуру та пішов до війська. Раніше Ігор разом із побратимами з «Пласту» одягав військові однострої часів УНР і відтворював знакові події та битви тієї доби. Нині він носить піксель як офіцер однієї з бригад ЗСУ. І відчуває чимало паралелей між тією та цією війною: «Як сто років тому, так і зараз — боротьба триває і ворог той самий».