Спецпроект

У Москві померла Белла Ахмадуліна

Письменник Євген Попов 29 листопада повідомив у своєму "Живому журналі" про смерть видатної російської поетеси.

"Годину тому померла велика російська поетеса Белла Ахмадуліна. Вічна пам'ять! Інших слів поки немає", - з'явилося повідомлення в блозі письменника.

Белла Ахмадуліна народилася в 1937 році. У 1960 році вона закінчила Літературний інститут, а перша її збірка ("Струна") була опублікована в 1962 році. Наступна її збірка - "Озноб" - вийшла не в Радянському Союзі, а у Франкфурті.

Ахмадуліна брала участь у створенні літературного альманаху "Метрополь", який вийшов у 1979 році самвидавом у 12 примірниках. В альманасі взяли участь письменники, які практично не допускалися до офіційного друку.

"Метрополь" тут же став відомий у середовищі радянської творчої інтелігенції і був передрукований на Заході.

У 1993 році Ахмадуліна підписала "лист сорока двох", у якому відомі літератори вимагали заборонити "всі види комуністичних і націоналістичних партій, фронтів та об'єднань".

Першим чоловіком Ахмадуліної був поет Євген Євтушенко, другим - письменник Юрій Нагібін, третім - художник і сценограф Борис Мессерер.

Портал tsn.ua нагадує, що Ахмадуліна була членом Союзу російських письменників, виконкому російського Пен-центру та низки інших організацій. Нагороджена кількома орденами, зокрема, "За заслуги перед Отечеством II степени" и "За заслуги перед Отечеством III степени". У 2004 році Ахмадуліна стала лауреатом Державної премії РФ в галузі літератури і мистецтва.

Ілько Борщак. На вістрі радянської спецпропаганди у Франції

Ілько Борщак був потрібен більшовицькому режимові лише тоді, коли він чітко вписувався в схему діяльності радянської спецпропаганди за кордоном. Коли ж чекісти зрозуміли, що він грає подвійну роль, його спробували скомпрометувати в емігрантських колах саме як більшовицького агента. Жодні минулі заслуги перед радянською владою до уваги не бралися. Так чинили з усіма. Ставилися як до відпрацьованого матеріалу, з яким можна робити будь-що.

Рена Марутян: "Метою геноцидальних практик росії є стирання української національної ідентичності"

Інтерв’ю з доктором наук з державного управління, професоркою кафедри глобальної та національної безпеки КНУ ім. Т. Г. Шевченка Реною Марутян у Музеї "Голоси Мирних" Фонду Ріната Ахметова.

"Пєрацький. Кар'єрна драбина". Уривок з книги про вбивство міністра Пєрацького

Вбивство міністра внутрішніх справ Броніслава Пєрацького стало одним із найгучніших замахів міжвоєнної Польщі. А для українських націоналістів — символом чи не найбільшої потуги, що її сягнула революційна організація в 1930-х роках. Міністр Пєрацький був одним із творців польської незалежності, а його життєпис подібний до біографій українських ровесників. Усе змінилося після листопада 1918-го: Пєрацький розбудовував польську державу, а його українські однолітки — підпілля, що боролося з Польщею та мріяло про власну державність. Пєрацький став одним із найвпливовіших польських посадовців і загинув на піку кар'єри від рук українця — представника молодого покоління, що було значно радикальніше за своїх попередників.

Як я став депутатом…

Потім, коли ми вже аналізували в Народній Раді результати виборів, з’ясувалося, що я був єдиним зі Сходу і Півдня України, хто виграв сільський округ. Усі інші демократи в цій частині країни перемагали в містах. Наприкінці осені 1989 року я навіть не думав балотуватися. А за три місяці — несподівано для суперників, друзів і самого себе — виграв вибори.