Спецпроект

Служба зовнішньої розвідки розсекретила документи про нацистську окупацію

Радянська розвідка завчасно інформувала Сталіна і вище командування Радянської Армії про підготовку гітлерівської Німеччини до нападу на СРСР.

Служба зовнішньої розвідки України розсекретила документи щодо діяльності розвідувальних підрозділів і органів державної безпеки України напередодні Великої Вітчизняної війни, періоду окупації Києва та звільнення української столиці в листопаді 1943 року.

Як повідомили "Укрінформу" в прес-службі СЗР України, в галузевому державному архіві виявлено розвідувальне зведення, підготовлене розвідувальним відділом штабу Київського особливого військового округу, датоване 10 травня 1941 року.

У документі, зокрема, містяться конкретні відомості про активний рух гітлерівських військових частин у квітні-травні 1941 року до радянського кордону, накопичення резервів наступального характеру, форсоване будівництво стратегічних комунікацій та інженерних споруд, прибуття понтонних підрозділів, мобілізацію чисельних військових частин у суміжних з Україною державах.

Зазначені відомості є ще одним свідченням того, що розвідка завчасно інформувала вище командування Радянської Армії та керівництво держави про підготовку гітлерівської Німеччини до нападу на Радянський Союз.

В інших розсекречених документах викладається узагальнена інформація, одержана розвідувальним шляхом, про стан справ на окупованій території України.

Зокрема, така інформація міститься в доповідях агентури розвідки, розвідувальних зведеннях Українського штабу партизанського руху, доповідній записці Управління Народного комісаріату державної безпеки по Київській області "Про виявлені військові, адміністративні, каральні і господарські заклади, які знаходилися в Києві у період окупації".

У цьому документі детально відображена організаційна структура всіх окупаційних установ Києва із зазначенням їхніх керівників.

Цікавою для дослідників може бути інформація про добутий розвідкою наказ Гітлера, в якому наголошується на необхідності знищення боєздатного чоловічого населення при відступі з території України.

За попередньою оцінкою, ці матеріали є оригінальними і мають історичне значення.

Із нагоди 66-ої річниці визволення України та напередодні 67-ої річниці визволення Києва від фашистських загарбників перший заступник голови Служби зовнішньої розвідки України Володимир Отрешко у Центрі професійного і патріотичного виховання співробітників СЗР передав оригінали розсекречених архівних документів генеральному директору Національного музею історії Великої Вітчизняної війни 1941-1945 років Івану Ковальчуку для їх експонування і подальшого опрацювання.

Ілько Борщак. На вістрі радянської спецпропаганди у Франції

Ілько Борщак був потрібен більшовицькому режимові лише тоді, коли він чітко вписувався в схему діяльності радянської спецпропаганди за кордоном. Коли ж чекісти зрозуміли, що він грає подвійну роль, його спробували скомпрометувати в емігрантських колах саме як більшовицького агента. Жодні минулі заслуги перед радянською владою до уваги не бралися. Так чинили з усіма. Ставилися як до відпрацьованого матеріалу, з яким можна робити будь-що.

Рена Марутян: "Метою геноцидальних практик росії є стирання української національної ідентичності"

Інтерв’ю з доктором наук з державного управління, професоркою кафедри глобальної та національної безпеки КНУ ім. Т. Г. Шевченка Реною Марутян у Музеї "Голоси Мирних" Фонду Ріната Ахметова.

"Пєрацький. Кар'єрна драбина". Уривок з книги про вбивство міністра Пєрацького

Вбивство міністра внутрішніх справ Броніслава Пєрацького стало одним із найгучніших замахів міжвоєнної Польщі. А для українських націоналістів — символом чи не найбільшої потуги, що її сягнула революційна організація в 1930-х роках. Міністр Пєрацький був одним із творців польської незалежності, а його життєпис подібний до біографій українських ровесників. Усе змінилося після листопада 1918-го: Пєрацький розбудовував польську державу, а його українські однолітки — підпілля, що боролося з Польщею та мріяло про власну державність. Пєрацький став одним із найвпливовіших польських посадовців і загинув на піку кар'єри від рук українця — представника молодого покоління, що було значно радикальніше за своїх попередників.

Як я став депутатом…

Потім, коли ми вже аналізували в Народній Раді результати виборів, з’ясувалося, що я був єдиним зі Сходу і Півдня України, хто виграв сільський округ. Усі інші демократи в цій частині країни перемагали в містах. Наприкінці осені 1989 року я навіть не думав балотуватися. А за три місяці — несподівано для суперників, друзів і самого себе — виграв вибори.