Спецпроект

Француз написав роман про Голодомор - щоб зруйнувати упередження щодо України

Пан Рижка сподівається розтопити загальну французьку байдужість до трагедії Голодомору, а також врівноважити активні московські впливи, які заперечують формулювання геноциду стосовно подій 1933 року.

Роман "Лани людожерів" написаний у жанрі фантастики. Хронологічно він є другою частиною трилогії французького автора Романа Рижки про події в Україні в 1914-1950 роках.

У Парижі вийшов друком роман про український Голодомор. Його автор - журналіст та письменник Роман Рижка - цими днями презентував свій твір читацькій аудиторії та принагідно відповів на запитання Бі-Бі-Сі.

Роман "Лани людожерів" написаний у жанрі фантастики. Хронологічно він є другою частиною трилогії французького автора Романа Рижки про події в Україні в 1914-1950 роках. Перший твір під назвою "Сім потягів імператриці" розповідає про події визвольних змагань та громадянської війни.

Другий, "Лани людожерів", присвячений темі Голодомору 1932-33 років. Третій, завершальний роман трилогії, також вже написано. В ньому йдеться про Другу світову війну та Українську Повстанську Армію.

Французький письменник розповів, що про Голодомор він дізнався від батьків своєї дружини.

Чому я вибрав місцем дії Україну? Бо моя дружина - українка, і її родина суттєво постраждала від Голодомору. Матір мого свекра була єдиною в родині, хто вижив у 1933 році. Вона втратила батьків, двох братів, сестру... Родину було розкуркулено, а сама жінка не загинула лише тому, що працювала гувернанткою в родині радянського міліціонера.

Роман Рижка: Чому я вибрав місцем дії Україну? Бо моя дружина - українка, і її родина суттєво постраждала від Голодомору. Матір мого свекра була єдиною в родині, хто вижив у 1933 році. Вона втратила батьків, двох братів, сестру... Родину було розкуркулено, а сама жінка не загинула лише тому, що працювала гувернанткою в родині радянського міліціонера.

Пан Рижка сподівається, що за допомогою художнього слова можна помалу розтопити загальну французьку байдужість до трагедії Голодомору, а також врівноважити активні московські впливи, які заперечують формулювання геноциду стосовно подій 1933 року.

Роман Рижка: Я переконаний, що література, роман - це добрий і приємний спосіб, який дозволяє знайомити французів з українцями та українською історією. Але, зокрема у Франції, треба бути дуже терплячими. Французи мають забагато упереджень щодо України та Росії. Наприклад, чимало моїх співвітчизників знають Шевченка - футболіста і не знають поета...

У звичайному житті Роман Рижка - журналіст Раймон Клярінар, заступник головного редактора популярного французького тижневика "Кур’єр інтернасьйональ". У щоденній праці йому нерідко випадає працювати з темою Голодомору.

Часопис оприлюднює відповідні переклади з української, але також і з російської преси. За спостереженнями редактора, не всі російські видання відкидають свідомий характер злочину проти українського народу.

Щодо особистої позиції, журналіст та письменник зазначив, що в питанні Голодомору він не сумнівається у факті саме геноциду стосовно українців.

Картинки з графічної новели про Голодомор, яка вийшла друком у Франції, дивіться у розділі "Артефакти"

Крути-1918: вчені проти міфів

Довкола знакових подій з часом нагромаджуються міфи й легенди, які можуть не мати жодного стосунку до історичної дійсності. Бій під Крутами не став винятком. Вже на еміграції популяризація крутянського подвигу нерідко супроводжувалася неточностями і недоладностями, на що звертали увагу навіть окремі учасники визвольної боротьби й діячі української діаспори. Попри незрівнянно більші інформаційні можливості сучасного суспільства, сьогодні мас-медіа часом ретранслюють не лише давно спростовані легенди про бій під Крутами, але й новітні міфи, творці яких інколи доволі безапеляційно просувають своє "бачення" історичних подій.

Крутянці на світлинах

19 березня 1918 року Київ був у зажурі... Ховали крутянців... «Прості деревяні блакитні домовини були поставлені по дві на площадки візників». На Бібіковському бульварі стрікотіла плівкою відеокамера, що фільмувала траурну процесію. Професор Грушевський сказав: «Dulce et decorum est pro patria mori. – Солодко і прекрасно вмерти за отчизну так, як умерли оці сини й брати наші, які полягли головами, боронячи рідний край від ворогів...». У будівлі Центральної Ради робили ремонт – з фронтону знімали двоголового орла, символ російського самодержавства.

"Найстаріший з нині живих...": Історія Балтійського кубку

Після закінчення Першої світової війни нове дихання отримали ігрові командні види спорту. Битви з полів, найстрашнішої на той момент війни, переміщуються на футбольні стадіони. Нове покоління запальних ентузіастів-організаторів продукує ідеї континентальних і регіональних турнірів як для клубів, так і для національних збірних. Не виключенням був і Балтійський регіон. Тут на просторах понівечених, не лише світовою війною, а й роками кривавих війн за незалежність, народжується ідея власного Балтійського кубку.

«Ми продовжуємо боротьбу і маємо всі шанси переломити хід історії та встояти», - історик та офіцер ЗСУ Ігор Макарчук

Історик-археолог та реконструктор, дослідник Українських визвольних змагань початку ХХ ст. Ігор Макарчук у 2022 році поставив на паузу аспірантуру та пішов до війська. Раніше Ігор разом із побратимами з «Пласту» одягав військові однострої часів УНР і відтворював знакові події та битви тієї доби. Нині він носить піксель як офіцер однієї з бригад ЗСУ. І відчуває чимало паралелей між тією та цією війною: «Як сто років тому, так і зараз — боротьба триває і ворог той самий».