Спецпроект

Янукович звернувся до народу: "Голодомор - це Армагеддон"

"Коли ці печальні учти почали йти конвеєром, коли деякі, з дозволу сказати, "вчені" на численних імпрезах і "круглих столах" легко перекидаються мільйонами загиблих з голоду - від 3 млн. - до 5 млн. - до 7 млн., а то й більше - то це вже кощунство".

Президент України Віктор Янукович закликав українців вшанувати пам’ять безневинно убієнних жертв Голодомору.

Про це йдеться в Слові Президента України до народу в День Пам’яті жертв Голодомору, текст якого оприлюднено на офіційному сайті глави держави, повідомляє УНІАН.

“Навіть сьогодні трагедію 1932-1933 років важко осмислити. То був справжній Армагеддон, коли люди од голоду втрачали людське. Відтак, це національне нещастя, яке поглинуло мільйони безневинних, не підлягає забуттю”, - зазначив Віктор Янукович.

Президент наголосив, що в Україні “за часів незалежності немало сподіяно і чиниться задля увічнення пам`яті по убієнних Голодомором. Встановлюються поминальні знаки, пам`ятки і навіть цілі меморіали”.

“Найбільше дотикають серце пам`ятки і пам`ятники, зведені за народним звичаєм - на кошти, зібрані громадою. Це давня українська традиція.

До слова, перший такий поминальний Хрест, ще задовго до урядових рішень, був освячений 12 серпня 1990 року за повним православним ритуалом, в присутності десятків тисяч мирян, гостей з усієї України та із-за кордону, під Лубнами, біля Мгарського монастиря”, - відзначив глава держави.

“Там же, - додав він, - за козацьким звичаєм було насипано курган скорботи і зведено Великий вічовий дзвін над трасою Київ-Харків під Лубнами, біля Мгарського монастиря при багатотисячному велелюдді. Відтоді щороку відбуваються там панахиди”.

Далі, за словами Януковича, “держава взяла на себе ту справу”.

“Однак, коли ці печальні учти почали йти конвеєром, коли деякі, з дозволу сказати, "вчені" на численних імпрезах і "круглих столах" легко перекидаються мільйонами загиблих з голоду - від 3 млн. - до 5 млн. - до 7 млн., а то й більше - то це вже кощунство.

Адже смерть навіть однієї людини - це невідшкодована втрата не тільки для рідних, а й для Космосу. То чи можна скидати на рахівниці мільйони, як щось таке собі, не суттєве. Це - непростимий гріх”, - наголосив Президент.

На його переконання, треба в цьому питанні, нарешті, піти за принципом - "на сьогодні доведено на основі документів і спогадів очевидців стільки-то. Пошуки ведуться далі, згідно з якими і буде уточнюватися ця важка цифра".

“У ці скорботні дні не хотілось би вдаватися до критичного аналізу, однак ми зобов`язані говорити правду і тільки правду, аби скороспілими викладками не здевальвувати сакральність вселюдського горя”, - також підкреслив президент.

“Ще раз усі разом вклонімося Пам’яті безневинно убієнних жертв Голодомору і пообіцяємо, що зробимо все, аби подібне жахіття ніколи не нависло чорним крилом над Україною!”, - закликав Президент.

Ілько Борщак. На вістрі радянської спецпропаганди у Франції

Ілько Борщак був потрібен більшовицькому режимові лише тоді, коли він чітко вписувався в схему діяльності радянської спецпропаганди за кордоном. Коли ж чекісти зрозуміли, що він грає подвійну роль, його спробували скомпрометувати в емігрантських колах саме як більшовицького агента. Жодні минулі заслуги перед радянською владою до уваги не бралися. Так чинили з усіма. Ставилися як до відпрацьованого матеріалу, з яким можна робити будь-що.

Рена Марутян: "Метою геноцидальних практик росії є стирання української національної ідентичності"

Інтерв’ю з доктором наук з державного управління, професоркою кафедри глобальної та національної безпеки КНУ ім. Т. Г. Шевченка Реною Марутян у Музеї "Голоси Мирних" Фонду Ріната Ахметова.

"Пєрацький. Кар'єрна драбина". Уривок з книги про вбивство міністра Пєрацького

Вбивство міністра внутрішніх справ Броніслава Пєрацького стало одним із найгучніших замахів міжвоєнної Польщі. А для українських націоналістів — символом чи не найбільшої потуги, що її сягнула революційна організація в 1930-х роках. Міністр Пєрацький був одним із творців польської незалежності, а його життєпис подібний до біографій українських ровесників. Усе змінилося після листопада 1918-го: Пєрацький розбудовував польську державу, а його українські однолітки — підпілля, що боролося з Польщею та мріяло про власну державність. Пєрацький став одним із найвпливовіших польських посадовців і загинув на піку кар'єри від рук українця — представника молодого покоління, що було значно радикальніше за своїх попередників.

Як я став депутатом…

Потім, коли ми вже аналізували в Народній Раді результати виборів, з’ясувалося, що я був єдиним зі Сходу і Півдня України, хто виграв сільський округ. Усі інші демократи в цій частині країни перемагали в містах. Наприкінці осені 1989 року я навіть не думав балотуватися. А за три місяці — несподівано для суперників, друзів і самого себе — виграв вибори.