Спецпроект

Прапор Перемоги з 1945 року покажуть у спецвітрині з клімат-контролем (ФОТО)

А що ж тоді Володимир Путін привозив у Київ у жовтні 2004-го?

Прапор Перемоги, встановлений радянськими солдатами в 1945 році над Рейхстгом, буде представлено на загальний огляд в Центральному музеї Збройних сил Росії, де поки що вивішений його дублікат. 

Про це повідомляє Інтерфакс.

"У Центральному музеї Збройних сил поставлена спецвітрина з клімат-контролем для зберігання головної святині - Прапора Перемоги. Скоро демонстрація реліквії буде відкрита в залі Перемоги", - повідомив журналістам заступник міністра оборони Микола Панков.

Він також повідомив, що в музеї в 2011 році буде відкрито зал радянських полководців. 

Прапор Перемоги зберігається в Центральному музеї Збройних сил РФ. Через крихкість матеріалу його заборонено зберігати у вертикальному положенні.

Для загального огляду наразі доступним є дублікат Прапора, виставлений у скляній вітрині музею.
Дублікат з точністю повторює оригінал Прапора Перемоги, який зберігається в недоступному для відвідувачів приміщенні.
  

Відповідно до закону "Про Прапор Перемоги", Прапором Перемоги є штурмовий прапор 150-ї стрілецької дивізії, піднятий 1 травня 1945 на будівлі Рейхстагу в Берліні.

У жовтні 2004 року, напередодні першого туру президентських виборів в Україні, Володимир Путін привозив Прапор Перемоги в Україну, з нагоди параду до річниці визволення України від нацистів.

28 жовтня 2004 року. Прапор Перемоги на Хрещатику

Ілько Борщак. На вістрі радянської спецпропаганди у Франції

Ілько Борщак був потрібен більшовицькому режимові лише тоді, коли він чітко вписувався в схему діяльності радянської спецпропаганди за кордоном. Коли ж чекісти зрозуміли, що він грає подвійну роль, його спробували скомпрометувати в емігрантських колах саме як більшовицького агента. Жодні минулі заслуги перед радянською владою до уваги не бралися. Так чинили з усіма. Ставилися як до відпрацьованого матеріалу, з яким можна робити будь-що.

Рена Марутян: "Метою геноцидальних практик росії є стирання української національної ідентичності"

Інтерв’ю з доктором політичних наук, професоркою кафедри глобальної та національної безпеки КНУ ім. Т. Г. Шевченка Реною Марутян у Музеї "Голоси Мирних" Фонду Ріната Ахметова.

"Пєрацький. Кар'єрна драбина". Уривок з книги про вбивство міністра Пєрацького

Вбивство міністра внутрішніх справ Броніслава Пєрацького стало одним із найгучніших замахів міжвоєнної Польщі. А для українських націоналістів — символом чи не найбільшої потуги, що її сягнула революційна організація в 1930-х роках. Міністр Пєрацький був одним із творців польської незалежності, а його життєпис подібний до біографій українських ровесників. Усе змінилося після листопада 1918-го: Пєрацький розбудовував польську державу, а його українські однолітки — підпілля, що боролося з Польщею та мріяло про власну державність. Пєрацький став одним із найвпливовіших польських посадовців і загинув на піку кар'єри від рук українця — представника молодого покоління, що було значно радикальніше за своїх попередників.

Як я став депутатом…

Потім, коли ми вже аналізували в Народній Раді результати виборів, з’ясувалося, що я був єдиним зі Сходу і Півдня України, хто виграв сільський округ. Усі інші демократи в цій частині країни перемагали в містах. Наприкінці осені 1989 року я навіть не думав балотуватися. А за три місяці — несподівано для суперників, друзів і самого себе — виграв вибори.