Спецпроект

В Римі теж помолилися за загиблих під час Голодомору (ФОТО)

"Геноцид здійснено в протиприродний спосіб, що був одним із найжорстокіших - адже не вбивали безпосередньо людей, але забирали їм хліб, тобто те, що має служити на підтримання життя".

Близько 200 римських українців, незважаючи на зливу, зібрались на площі Республіки в Римі, щоб вшанувати пам'ять мільйонів невинних жертв Голодомору 32-33 років в Україні. Захід був організований Християнським Товариством українців в Італії у співпраці з іншими громадськими організаціями Риму та громадами УГКЦ.

Про це повідомляє прес-служба Християнського Товариства українців в Італії

Розпочавши молитвою акцію "Не дамо згасити свічу пам'яті", отець парох української парохії св. Сергія і Вакха прочитав послання кардинала Любомира Гузара і апостольського візитатора для українців Італії та Іспанії Діонізія (Ляховича).

У посланні, зокрема, говориться: "Цей Голод 1932-1933 рр., в якому цілеспрямовано виморено кілька мільйонів людей, був одним із найгірших геноцидів на планеті. Бо його здійснено в такий протиприродний спосіб, що був одним із найжорстокіших - адже не вбивали безпосередньо людей, але забирали їм хліб, тобто те, що має служити на підтримання життя".

Оголошення про захід у Римі

Ведучий мітингу, Голова Християнського Товариства українців в Італії, Олесь Городецький, зачитав звернення Світового Конгресу Українців з нагоди 77-ої річниці Голодомору.

Італієць Альберто Васконі зазначив, що італійське суспільство ще недостатньо проінформоване про цей сталінський геноцид проти українців. Особисто він лише недавно відкрив для себе правду про Голодомор, в тому числі, завдяки книзі професора Граціозі "Листи з Харкова".

Представник української молоді, Мар'яна Тріль зачитала звернення українців Італії до італійського парламенту про визнання Голодомору геноцидом українського народу.

Від Міської Ради Риму виступив спеціальний представник мера у справах зв'язків з Європейськими інституціями Федеріко Рокка. Він зазначив, що міська рада бере участь у цій акції, оскільки вважає Голодомор жахливою трагедією українського народу:

"Міська рада Риму робитиме все необхідне для пришвидшення визнання Італією Голодомору геноцидом українців, щоб невинні жертви та їх нащадки отримали історичну справедливість".

 

На завершення акції представник мера запалив "Свічку моління", яка була освячена в Києві 19 червня 2010 року, після чого всі присутні помолилися за душі невинно убієнних та заспівали "Вічная пам'ять".

Ілько Борщак. На вістрі радянської спецпропаганди у Франції

Ілько Борщак був потрібен більшовицькому режимові лише тоді, коли він чітко вписувався в схему діяльності радянської спецпропаганди за кордоном. Коли ж чекісти зрозуміли, що він грає подвійну роль, його спробували скомпрометувати в емігрантських колах саме як більшовицького агента. Жодні минулі заслуги перед радянською владою до уваги не бралися. Так чинили з усіма. Ставилися як до відпрацьованого матеріалу, з яким можна робити будь-що.

Рена Марутян: "Метою геноцидальних практик росії є стирання української національної ідентичності"

Інтерв’ю з доктором наук з державного управління, професоркою кафедри глобальної та національної безпеки КНУ ім. Т. Г. Шевченка Реною Марутян у Музеї "Голоси Мирних" Фонду Ріната Ахметова.

"Пєрацький. Кар'єрна драбина". Уривок з книги про вбивство міністра Пєрацького

Вбивство міністра внутрішніх справ Броніслава Пєрацького стало одним із найгучніших замахів міжвоєнної Польщі. А для українських націоналістів — символом чи не найбільшої потуги, що її сягнула революційна організація в 1930-х роках. Міністр Пєрацький був одним із творців польської незалежності, а його життєпис подібний до біографій українських ровесників. Усе змінилося після листопада 1918-го: Пєрацький розбудовував польську державу, а його українські однолітки — підпілля, що боролося з Польщею та мріяло про власну державність. Пєрацький став одним із найвпливовіших польських посадовців і загинув на піку кар'єри від рук українця — представника молодого покоління, що було значно радикальніше за своїх попередників.

Як я став депутатом…

Потім, коли ми вже аналізували в Народній Раді результати виборів, з’ясувалося, що я був єдиним зі Сходу і Півдня України, хто виграв сільський округ. Усі інші демократи в цій частині країни перемагали в містах. Наприкінці осені 1989 року я навіть не думав балотуватися. А за три місяці — несподівано для суперників, друзів і самого себе — виграв вибори.