Спецпроект

Ющенко не прийшов у суд захищати указ про Бандеру-героя

У середу, 10 листопада, відбулося попереднє засідання у справі про указ президента Віктора Ющенка щодо героїзації Степана Бандери. Його вимагає скасувати лідерка ПСПУ Наталія Вітренко.

Окрім неї, сторону позивача представляв заступник голови ПСПУ Володимир Марченко. На суд не прийшли юристи ані від адміністрації президента Януковича, ані від Ющенка.

Наступне судове засідання в Окружному адміністративному суді Києва у справі про указ президента України "Про вшанування учасників боротьби за незалежність України у ХХ столітті" відбудеться 22 грудня. Про це повідомляє газета "Україна молода".

Напередодні засідання газета «Україна молода» висловила намір долучитися до процесу на боці відповідачів як третя особа і закликала «всіх небайдужих наслідувати цей приклад», аби захистити звання Героя для Степана Бандери.

На заклик відгукнулося близько 20 людей, серед яких - відомі в минулому політики, дисиденти, як-то Степан Хмара і Василь Овсієнко, нащадки борців за волю України - зокрема, Наталя Осьмак, дочка голови УГВР Кирила Осьмака, адвокат, народний депутат І скликання Іван Макар та інші.

Суддя встигла зачитати 33 заяви від фізичних осіб та дві від юридичних ("України молодої" та Спілки офіцерів України), які побажали приєднатися до процесу як третя особа на боці відповідача.

Наталя Вітренко виступила проти долучення "третіх осіб". Одначе суд кількох осіб долучив - зокрема, Степана Хмару та його дружину, Наталію Осьмак, Івана Макара та деяких інших. Відмовили, окрім десятків звичайних громадян, також юридичним особам - Спілці офіцерів України та газеті "Україна молода".

На відмову Спілці офіцерів голова СОУ В'ячеслав Білоус відреагував так: "Оскільки наша організація вважає себе правонаступницею борців за незалежність України, ми маємо обов'язок захистити їхню честь. Відмовили нам як юридичній особі - завтра матимуть тисячі заяв від фізичних осіб".

Адвокат Степана Бандери-молодшого Роман Орєхов (до речі, громадянин Російської Федерації) заявив клопотання про переклад на українську мову всіх документів, які долучені до справи і вчинені недержавною мовою.

Також суддя задовольнила клопотання двох "постраждалих" поляків iз боку позивача; були взяті до уваги й папери від Краківської міськради.

 

Ілько Борщак. На вістрі радянської спецпропаганди у Франції

Ілько Борщак був потрібен більшовицькому режимові лише тоді, коли він чітко вписувався в схему діяльності радянської спецпропаганди за кордоном. Коли ж чекісти зрозуміли, що він грає подвійну роль, його спробували скомпрометувати в емігрантських колах саме як більшовицького агента. Жодні минулі заслуги перед радянською владою до уваги не бралися. Так чинили з усіма. Ставилися як до відпрацьованого матеріалу, з яким можна робити будь-що.

Рена Марутян: "Метою геноцидальних практик росії є стирання української національної ідентичності"

Інтерв’ю з доктором наук з державного управління, професоркою кафедри глобальної та національної безпеки КНУ ім. Т. Г. Шевченка Реною Марутян у Музеї "Голоси Мирних" Фонду Ріната Ахметова.

"Пєрацький. Кар'єрна драбина". Уривок з книги про вбивство міністра Пєрацького

Вбивство міністра внутрішніх справ Броніслава Пєрацького стало одним із найгучніших замахів міжвоєнної Польщі. А для українських націоналістів — символом чи не найбільшої потуги, що її сягнула революційна організація в 1930-х роках. Міністр Пєрацький був одним із творців польської незалежності, а його життєпис подібний до біографій українських ровесників. Усе змінилося після листопада 1918-го: Пєрацький розбудовував польську державу, а його українські однолітки — підпілля, що боролося з Польщею та мріяло про власну державність. Пєрацький став одним із найвпливовіших польських посадовців і загинув на піку кар'єри від рук українця — представника молодого покоління, що було значно радикальніше за своїх попередників.

Як я став депутатом…

Потім, коли ми вже аналізували в Народній Раді результати виборів, з’ясувалося, що я був єдиним зі Сходу і Півдня України, хто виграв сільський округ. Усі інші демократи в цій частині країни перемагали в містах. Наприкінці осені 1989 року я навіть не думав балотуватися. А за три місяці — несподівано для суперників, друзів і самого себе — виграв вибори.