Спецпроект

Картини з Музею історії Києва заберуть у чиновників і повернуть у музей

Картини Музею історії Києва, які були використані для оформлення кабінетів керівників столичної мерії, будуть повернуті до фондів музею.

Про це повідомляє "Інтерфакс" із посиланням на прес-службу Київської міськадміністрації.  

Головне управління культури КМДА звернулося до Управління справами мерії з проханням провести інвентаризацію картини в приміщеннях мерії художніх полотен, які були передані з фондів Музею історії Києва для оформлення кабінетів керівників міста
   
За інформацією ГУ культури, ці полотна були передані в період з 1992 по 2006 роки. Прийом і передача експонатів здійснювалися у відповідності з діючими нормативними документами.
    

Протягом останніх років більшість робіт повернули музею, деякі картини досі залишаються в приміщенні мерії, і після проведення інвентаризації також будуть повернуті музею.

Під час перевірки наявності картин у 2008 році виявлено пропажу 111 живописних робіт. За даним фактом відділення міліції Шевченківського РУГУ МВС України в Києві порушено кримінальну справу.   

Враховуючи ситуацію, що склалася, працівники Музею історії Києва почали повну звірку наявності музейних експонатів з обліково-фондової документацією, в результаті чого в кінці 2008 року було виявлено 56 картин з 111 зниклих, пошук ще 55-ти робіт триває.  

Крім групи зберігання "Живопис", також проведена перевірка групи "Старовинні друковані книги" з фотофіксацією, розпочато звірка групи "Графіка" та колекції Григорія Світлицького.

Ілько Борщак. На вістрі радянської спецпропаганди у Франції

Ілько Борщак був потрібен більшовицькому режимові лише тоді, коли він чітко вписувався в схему діяльності радянської спецпропаганди за кордоном. Коли ж чекісти зрозуміли, що він грає подвійну роль, його спробували скомпрометувати в емігрантських колах саме як більшовицького агента. Жодні минулі заслуги перед радянською владою до уваги не бралися. Так чинили з усіма. Ставилися як до відпрацьованого матеріалу, з яким можна робити будь-що.

Рена Марутян: "Метою геноцидальних практик росії є стирання української національної ідентичності"

Інтерв’ю з доктором політичних наук, професоркою кафедри глобальної та національної безпеки КНУ ім. Т. Г. Шевченка Реною Марутян у Музеї "Голоси Мирних" Фонду Ріната Ахметова.

"Пєрацький. Кар'єрна драбина". Уривок з книги про вбивство міністра Пєрацького

Вбивство міністра внутрішніх справ Броніслава Пєрацького стало одним із найгучніших замахів міжвоєнної Польщі. А для українських націоналістів — символом чи не найбільшої потуги, що її сягнула революційна організація в 1930-х роках. Міністр Пєрацький був одним із творців польської незалежності, а його життєпис подібний до біографій українських ровесників. Усе змінилося після листопада 1918-го: Пєрацький розбудовував польську державу, а його українські однолітки — підпілля, що боролося з Польщею та мріяло про власну державність. Пєрацький став одним із найвпливовіших польських посадовців і загинув на піку кар'єри від рук українця — представника молодого покоління, що було значно радикальніше за своїх попередників.

Як я став депутатом…

Потім, коли ми вже аналізували в Народній Раді результати виборів, з’ясувалося, що я був єдиним зі Сходу і Півдня України, хто виграв сільський округ. Усі інші демократи в цій частині країни перемагали в містах. Наприкінці осені 1989 року я навіть не думав балотуватися. А за три місяці — несподівано для суперників, друзів і самого себе — виграв вибори.