Спецпроект

Львівська влада вшанує пам'ять студентів, розстріляних комуністами

Львівська облрада прийняла рішення про відзначення Дня пам'яті українських студентів, розстріляних комуністичним режимом у результаті "Процесу 59-ти" в 1941 році.

 За це рішення проголосували 82 депутати на сесії 9 листопада, повідомляє ЗІК.

Зокрема, депутати визначили 17 січня 2011 року Днем пам'яті за українськими студентами, розстріляними радянським комуністичним режимом у результаті «Процесу 59-ти» в 1941 році та доручили Львівській ОДА провести низку заходів:

- провести у цей день панахиду та урочисте покладання квітів до пам'ятної дошки на будинку Меморіалу "Тюрма на Лонцького",

- підготувати у Львівському історичному музеї та бібліотеках області експозиції, присвячені "Процесу 59-ти",

- забезпечити проведення тематичних науково-практичних конференцій, круглих столів та висвітлення процесу у ЗМІ.

У 2011 році виповнюється 70-та річниця від часу проведення у Львові "Процесу 59-ти" (або "Процесу другої екзекутиви ОУН").

Цей гучний політичний судовий процес відбувся у Львові 17-19 січня 1941 року над 59 молодими українцями, переважно студентами львівських вишів. Комуністичний режим обвинувачував їх в антирадянській діяльності та у приналежності до ОУН.

Підсудними були 37 юнаків та 22 дівчини, віком від 16 до 30 років - студенти Львівського університету, медичного та політехнічного інститутів, учні шкіл та гімназій Львова. Серед них був майбутній командувач УПА-Північ Дмитро Клячківський ("Клим Савур").

У результаті обвинувального вироку 19 студентів було розстріляно, 24 отримали по 10 років ув'язнення, 15 осіб отримали від 4 до 8 років тюрми.

Ілько Борщак. На вістрі радянської спецпропаганди у Франції

Ілько Борщак був потрібен більшовицькому режимові лише тоді, коли він чітко вписувався в схему діяльності радянської спецпропаганди за кордоном. Коли ж чекісти зрозуміли, що він грає подвійну роль, його спробували скомпрометувати в емігрантських колах саме як більшовицького агента. Жодні минулі заслуги перед радянською владою до уваги не бралися. Так чинили з усіма. Ставилися як до відпрацьованого матеріалу, з яким можна робити будь-що.

Рена Марутян: "Метою геноцидальних практик росії є стирання української національної ідентичності"

Інтерв’ю з доктором наук з державного управління, професоркою кафедри глобальної та національної безпеки КНУ ім. Т. Г. Шевченка Реною Марутян у Музеї "Голоси Мирних" Фонду Ріната Ахметова.

"Пєрацький. Кар'єрна драбина". Уривок з книги про вбивство міністра Пєрацького

Вбивство міністра внутрішніх справ Броніслава Пєрацького стало одним із найгучніших замахів міжвоєнної Польщі. А для українських націоналістів — символом чи не найбільшої потуги, що її сягнула революційна організація в 1930-х роках. Міністр Пєрацький був одним із творців польської незалежності, а його життєпис подібний до біографій українських ровесників. Усе змінилося після листопада 1918-го: Пєрацький розбудовував польську державу, а його українські однолітки — підпілля, що боролося з Польщею та мріяло про власну державність. Пєрацький став одним із найвпливовіших польських посадовців і загинув на піку кар'єри від рук українця — представника молодого покоління, що було значно радикальніше за своїх попередників.

Як я став депутатом…

Потім, коли ми вже аналізували в Народній Раді результати виборів, з’ясувалося, що я був єдиним зі Сходу і Півдня України, хто виграв сільський округ. Усі інші демократи в цій частині країни перемагали в містах. Наприкінці осені 1989 року я навіть не думав балотуватися. А за три місяці — несподівано для суперників, друзів і самого себе — виграв вибори.