Спецпроект

Прощавайте, пане Левку...

1 листопада пішов із життя великий подвижник національного духу, політв'язень, народний депутат І і ІІ скликань Левко Горохівський.

У підлітковому віці на Левка дуже вплинули розповіді батьків про національно-визвольну боротьбу, про злочини більшовиків у Західній Україні - зокрема, як діставали з річки Золота Липа тіла українців, закатованих у Бережанській тюрмі перед приходом німців у 1941 р.

У 17 років вирішив, що на території України буде розмовляти виключно українською мовою. Писав вірші, зокрема, на соціально-політичні теми, які пізніше були визнані КГБ антирадянськими.

Розповсюджував працю Івана Дзюби "Інтернаціоналізм чи русифікація?" та іншу літературу самвидаву, вів розмови про антиукраїнську політику окупаційної влади. 1969 р. був засуджений до 4 років позбавлення волі, які відбув у мордовських таборах.

У липні 1988 р. - ініціатор створення Української Гельсінської Спілки на Тернопіллі. Організатор перших мітингів, співзасновник Народного Руху України, "Меморіалу", Товариства української мови.

Левко Горохівський, 2008 рік

У 1988-89 організовував поїздки греко-католиків на голодування в Москву з вимогою леґалізації УГКЦ.  

У травні 1989 виготовив національні прапори - саме вони вперше з'явилися на вулицях Тернополя.

1990-го та 1994 рр. обирався народним депутатом України. Член опозиційної Народної Ради. В жовтні 90-го підтримав тижневим голодуванням студентську "революцію на граніті"

Голова Тернопільського земляцтва в Києві.

Був чуйним батьком і справжнім товаришем, небагатослівним, але дієвим патріотом.

Про час і місце відспівування та похорону повідомимо додатково.

Ілько Борщак. На вістрі радянської спецпропаганди у Франції

Ілько Борщак був потрібен більшовицькому режимові лише тоді, коли він чітко вписувався в схему діяльності радянської спецпропаганди за кордоном. Коли ж чекісти зрозуміли, що він грає подвійну роль, його спробували скомпрометувати в емігрантських колах саме як більшовицького агента. Жодні минулі заслуги перед радянською владою до уваги не бралися. Так чинили з усіма. Ставилися як до відпрацьованого матеріалу, з яким можна робити будь-що.

Рена Марутян: "Метою геноцидальних практик росії є стирання української національної ідентичності"

Інтерв’ю з доктором політичних наук, професоркою кафедри глобальної та національної безпеки КНУ ім. Т. Г. Шевченка Реною Марутян у Музеї "Голоси Мирних" Фонду Ріната Ахметова.

"Пєрацький. Кар'єрна драбина". Уривок з книги про вбивство міністра Пєрацького

Вбивство міністра внутрішніх справ Броніслава Пєрацького стало одним із найгучніших замахів міжвоєнної Польщі. А для українських націоналістів — символом чи не найбільшої потуги, що її сягнула революційна організація в 1930-х роках. Міністр Пєрацький був одним із творців польської незалежності, а його життєпис подібний до біографій українських ровесників. Усе змінилося після листопада 1918-го: Пєрацький розбудовував польську державу, а його українські однолітки — підпілля, що боролося з Польщею та мріяло про власну державність. Пєрацький став одним із найвпливовіших польських посадовців і загинув на піку кар'єри від рук українця — представника молодого покоління, що було значно радикальніше за своїх попередників.

Як я став депутатом…

Потім, коли ми вже аналізували в Народній Раді результати виборів, з’ясувалося, що я був єдиним зі Сходу і Півдня України, хто виграв сільський округ. Усі інші демократи в цій частині країни перемагали в містах. Наприкінці осені 1989 року я навіть не думав балотуватися. А за три місяці — несподівано для суперників, друзів і самого себе — виграв вибори.