Спецпроект

Японо-мат для президента Медведєва

Візит президента Російської Федерації Дмитра Медведєва на Курильські острови, до речі - перший візит радянського чи російського лідера в ті місця, викликав гостру реакцію офіційного Токіо.

Глава японського уряду Наото Кан висловив жаль у зв'язку з поїздкою президента РФ на Курили. Японія не визнає факту належності чотирьох островів південнокурильської гряди (Ітуруп, Кунашир, Шикотан і Хабомаї) Росії, а доти - СРСР. 

 За повідомленням агентства "Регнум", японські ЗМІ розповсюдили повідомлення, що Токіо "розглядає можливість застосування заходів у відповідь відносно Росії". Зокрема, не виключається відкликання посла з Москви або тимчасовий виїзд керівника дипломатичної місії на батьківщину.

Президент Медведєв дав зрозуміти, що  позиція РФ щодо належності Південного Сахаліну та Курильських островів - "дуже важливого регіону для Росії" - не змінилась. І приєднання цих територій до Радянського Союзу у 1945 році не обговорюється.

Нагадаємо, що проблемні "північні території" були віддані СРСР рішенням Ялтинської конференції 1945 року країн-учасниць антигітлерівської коаліції у Другій світовій війні і захоплені внаслідок Курильської десантної операції радянських військ. Переважаюче місцеве населення - японці - були "добровільно" депортовані з власних домівок у материкову Японію. 

Ілько Борщак. На вістрі радянської спецпропаганди у Франції

Ілько Борщак був потрібен більшовицькому режимові лише тоді, коли він чітко вписувався в схему діяльності радянської спецпропаганди за кордоном. Коли ж чекісти зрозуміли, що він грає подвійну роль, його спробували скомпрометувати в емігрантських колах саме як більшовицького агента. Жодні минулі заслуги перед радянською владою до уваги не бралися. Так чинили з усіма. Ставилися як до відпрацьованого матеріалу, з яким можна робити будь-що.

Рена Марутян: "Метою геноцидальних практик росії є стирання української національної ідентичності"

Інтерв’ю з доктором політичних наук, професоркою кафедри глобальної та національної безпеки КНУ ім. Т. Г. Шевченка Реною Марутян у Музеї "Голоси Мирних" Фонду Ріната Ахметова.

"Пєрацький. Кар'єрна драбина". Уривок з книги про вбивство міністра Пєрацького

Вбивство міністра внутрішніх справ Броніслава Пєрацького стало одним із найгучніших замахів міжвоєнної Польщі. А для українських націоналістів — символом чи не найбільшої потуги, що її сягнула революційна організація в 1930-х роках. Міністр Пєрацький був одним із творців польської незалежності, а його життєпис подібний до біографій українських ровесників. Усе змінилося після листопада 1918-го: Пєрацький розбудовував польську державу, а його українські однолітки — підпілля, що боролося з Польщею та мріяло про власну державність. Пєрацький став одним із найвпливовіших польських посадовців і загинув на піку кар'єри від рук українця — представника молодого покоління, що було значно радикальніше за своїх попередників.

Як я став депутатом…

Потім, коли ми вже аналізували в Народній Раді результати виборів, з’ясувалося, що я був єдиним зі Сходу і Півдня України, хто виграв сільський округ. Усі інші демократи в цій частині країни перемагали в містах. Наприкінці осені 1989 року я навіть не думав балотуватися. А за три місяці — несподівано для суперників, друзів і самого себе — виграв вибори.