Спецпроект

На юридичному факультеті Київського університету розвели русофобію та поганство

"Русский язык формировался в тесной связи с языками угро-финских народов. Он является очень убогим, и нехватка лексикона компенсируется нецензурной лексикой. В то же время украинский язык в любом селе, не зацепленном русификацией, поражает своим богатством и красотою".

Це не цитата з маргінальної ксенофобської газети. Це, якщо повірити авторові московського агентства "Регнум", - цитата з нового навчального посібника "Історія українського права", який вийшов на початку навчального року за редакцією декана юрфаку ім. Т.Г. Шевченка Івана Гриценка та його колег (І.А.Безклубий, О.О.Шевченко та ін.). 

У підручнику з правознавства чимало уваги приділено антропології, генетиці, етноісторії та іншим наукам та дисциплінам, доволі далеким від юриспруденції - "Ученые утверждают, что украинцы в корне отличаются от русских в генетическом, антропологическом, языковом, культурно-бытовом и духовном вопросах", "Стремление к порядку является этногенетической чертой украинской нации" тощо.

Над недолугою книжкою можна було б посміятись, якби не наукові регалії та високі посади її авторів. І реальна можливість впливу авторів цих перлів на студентські мізки.

Врешті, продовження, можна припустити, в цієї історії буде - за даними видання, декан Гриценко запросив на свою кафедру засновницю Об'єднання Рідновірів України, доктора філософських наук Галину Лозко. Вона ж - "волхвиня Зореслава". Вона ж - дослідниця і перекладачка "Велесової книги", яку вважає оригінальною слов'янською пам'яткою, а не підробкою - як більшість серьйозних науковців.

Ілько Борщак. На вістрі радянської спецпропаганди у Франції

Ілько Борщак був потрібен більшовицькому режимові лише тоді, коли він чітко вписувався в схему діяльності радянської спецпропаганди за кордоном. Коли ж чекісти зрозуміли, що він грає подвійну роль, його спробували скомпрометувати в емігрантських колах саме як більшовицького агента. Жодні минулі заслуги перед радянською владою до уваги не бралися. Так чинили з усіма. Ставилися як до відпрацьованого матеріалу, з яким можна робити будь-що.

Рена Марутян: "Метою геноцидальних практик росії є стирання української національної ідентичності"

Інтерв’ю з доктором політичних наук, професоркою кафедри глобальної та національної безпеки КНУ ім. Т. Г. Шевченка Реною Марутян у Музеї "Голоси Мирних" Фонду Ріната Ахметова.

"Пєрацький. Кар'єрна драбина". Уривок з книги про вбивство міністра Пєрацького

Вбивство міністра внутрішніх справ Броніслава Пєрацького стало одним із найгучніших замахів міжвоєнної Польщі. А для українських націоналістів — символом чи не найбільшої потуги, що її сягнула революційна організація в 1930-х роках. Міністр Пєрацький був одним із творців польської незалежності, а його життєпис подібний до біографій українських ровесників. Усе змінилося після листопада 1918-го: Пєрацький розбудовував польську державу, а його українські однолітки — підпілля, що боролося з Польщею та мріяло про власну державність. Пєрацький став одним із найвпливовіших польських посадовців і загинув на піку кар'єри від рук українця — представника молодого покоління, що було значно радикальніше за своїх попередників.

Як я став депутатом…

Потім, коли ми вже аналізували в Народній Раді результати виборів, з’ясувалося, що я був єдиним зі Сходу і Півдня України, хто виграв сільський округ. Усі інші демократи в цій частині країни перемагали в містах. Наприкінці осені 1989 року я навіть не думав балотуватися. А за три місяці — несподівано для суперників, друзів і самого себе — виграв вибори.