Спецпроект

Канадський прем'єр розуміє українську історію краще за Азарова

В рамках офіційного візиту до Львова прем'єр-міністр Канади Стівен Харпер відвідав Національний музей-меморіал жертв окупаційних режимів "Тюрма на Лонцького".

Глава уряду мав півгодинну екскурсію експозицією та поспілкувався із директором музею Русланом Забілим, головою наглядовою ради музею, колишнім політв'язнем тюрми на Лонцького Іриною Калинець та співробітниками музею.

У розмові з директором музею Забілим прем'єр-міністр Канади зазначив, що він добре поінформований про тиск на історика та працівників музею, і саме це стало однією з причин його приїзду до Львова.

Харпер відзначив: «Музей "Тюрма на Лонцького" - похмурий, але зворушливий символ української стійкості. Мабуть, тут дуже важко перебувати і працювати. Але я свідомий того, що такі музеї необхідні, аби не допустити повторення злочинів».

Канадський політик, за повідомленням прес-центру Центру досліджень визвольного руху, у книзі відгуків залишив своє захоплення боротьбою українців за свободу і незалежність: "Можна серце розбити і зламати тіло, але дух від того стає все сильнішим", - написав пан Гарпер.

Прем'єр-міністр Канади в розмові з працівниками Національного музею "Тюрма на Лонцького" висловив своє занепокоєння тим, що досі в світі існує міф комунізму, і комуністичний злочинний режим ще не до кінця засуджений, як це було зроблено з фашистським режимом.

Цікаво, що ні президент України Віктор Янукович, ні глава уряду Микола Азаров ще не знайшли часу відвідати музей, який працює у приміщеннях більшовицької та нацистської катівні.

Пан Харпер проінформував, що з ініціативи українців Канади та за його підтримки в Канаді відкриють пам'ятник жертвам комуністичних репресій. Кілька років тому Канада офіційно визнала Голодомор 1932-1933 років геноцидом.

Ілько Борщак. На вістрі радянської спецпропаганди у Франції

Ілько Борщак був потрібен більшовицькому режимові лише тоді, коли він чітко вписувався в схему діяльності радянської спецпропаганди за кордоном. Коли ж чекісти зрозуміли, що він грає подвійну роль, його спробували скомпрометувати в емігрантських колах саме як більшовицького агента. Жодні минулі заслуги перед радянською владою до уваги не бралися. Так чинили з усіма. Ставилися як до відпрацьованого матеріалу, з яким можна робити будь-що.

Рена Марутян: "Метою геноцидальних практик росії є стирання української національної ідентичності"

Інтерв’ю з доктором наук з державного управління, професоркою кафедри глобальної та національної безпеки КНУ ім. Т. Г. Шевченка Реною Марутян у Музеї "Голоси Мирних" Фонду Ріната Ахметова.

"Пєрацький. Кар'єрна драбина". Уривок з книги про вбивство міністра Пєрацького

Вбивство міністра внутрішніх справ Броніслава Пєрацького стало одним із найгучніших замахів міжвоєнної Польщі. А для українських націоналістів — символом чи не найбільшої потуги, що її сягнула революційна організація в 1930-х роках. Міністр Пєрацький був одним із творців польської незалежності, а його життєпис подібний до біографій українських ровесників. Усе змінилося після листопада 1918-го: Пєрацький розбудовував польську державу, а його українські однолітки — підпілля, що боролося з Польщею та мріяло про власну державність. Пєрацький став одним із найвпливовіших польських посадовців і загинув на піку кар'єри від рук українця — представника молодого покоління, що було значно радикальніше за своїх попередників.

Як я став депутатом…

Потім, коли ми вже аналізували в Народній Раді результати виборів, з’ясувалося, що я був єдиним зі Сходу і Півдня України, хто виграв сільський округ. Усі інші демократи в цій частині країни перемагали в містах. Наприкінці осені 1989 року я навіть не думав балотуватися. А за три місяці — несподівано для суперників, друзів і самого себе — виграв вибори.