Спецпроект

Венеція просить занести гондоли до списку Світової спадщини ЮНЕСКО

Асоціація гондольєрів боїться, що замість справжніх дерев'яних реконструкцій старовинних човнів підприємці випускатимуть дешеві пластикові копії.

Асоціація гондольєрів Венеції вважає, що плани верфі у місті Бріндізі (південь Італії) налагодити випуск пластикових і фібергласових гондол є обурливими - оскільки на виготовлення справжньої копії середньовічної гондоли йдуть місяці важкої праці.

Така "автентична" гондола виготовляється вручну, з восьми порід дерева і коштує біля $30 тисяч, повідомляє "Телеґраф" .

Гондольєри переконали міську владу подати заявку на включення венеційської гондоли у список Світової спадщини ЮНЕСКО - в цей список входять видатні культурні і природні цінності, що становлять надбання всього людства.

Також влада Венеції хоче висунути у список нематеріальної спадщини ЮНЕСКО свій карнавал. Відповідна кампанія має розпочатися цього тижня.

Сесіль Дюваль, керівник відділу з нематеріальної світової спадщини ЮНЕСКО, сказав, що гондоли мають непогані шанси втрапити у список: "Це частина унікальної спільноти. Занесення її до Світової спадщини не зупинить підприємців від виробництва пластикових гондол, але додасть дерев'яним гондолам знак автентичності".

Україна у Світовій спадщині представлена п'ятьма об'єктами: собором Святої Софії і Києво-Печерською лаврою в Києві, історичним центром Львова, буковими пралісами Карпат і геодезичною дугою Струве.

Ілько Борщак. На вістрі радянської спецпропаганди у Франції

Ілько Борщак був потрібен більшовицькому режимові лише тоді, коли він чітко вписувався в схему діяльності радянської спецпропаганди за кордоном. Коли ж чекісти зрозуміли, що він грає подвійну роль, його спробували скомпрометувати в емігрантських колах саме як більшовицького агента. Жодні минулі заслуги перед радянською владою до уваги не бралися. Так чинили з усіма. Ставилися як до відпрацьованого матеріалу, з яким можна робити будь-що.

Рена Марутян: "Метою геноцидальних практик росії є стирання української національної ідентичності"

Інтерв’ю з доктором наук з державного управління, професоркою кафедри глобальної та національної безпеки КНУ ім. Т. Г. Шевченка Реною Марутян у Музеї "Голоси Мирних" Фонду Ріната Ахметова.

"Пєрацький. Кар'єрна драбина". Уривок з книги про вбивство міністра Пєрацького

Вбивство міністра внутрішніх справ Броніслава Пєрацького стало одним із найгучніших замахів міжвоєнної Польщі. А для українських націоналістів — символом чи не найбільшої потуги, що її сягнула революційна організація в 1930-х роках. Міністр Пєрацький був одним із творців польської незалежності, а його життєпис подібний до біографій українських ровесників. Усе змінилося після листопада 1918-го: Пєрацький розбудовував польську державу, а його українські однолітки — підпілля, що боролося з Польщею та мріяло про власну державність. Пєрацький став одним із найвпливовіших польських посадовців і загинув на піку кар'єри від рук українця — представника молодого покоління, що було значно радикальніше за своїх попередників.

Як я став депутатом…

Потім, коли ми вже аналізували в Народній Раді результати виборів, з’ясувалося, що я був єдиним зі Сходу і Півдня України, хто виграв сільський округ. Усі інші демократи в цій частині країни перемагали в містах. Наприкінці осені 1989 року я навіть не думав балотуватися. А за три місяці — несподівано для суперників, друзів і самого себе — виграв вибори.