Спецпроект

День окупації по-татарськи

Молоді поволзькі націоналісти кличуть неросійські народи Росії разом відзначити 15 жовтня - "День пам'яті захисників Казані", котрі полягли під час нападу військ царя Івана Грозного.

Ідея відзначати подвиг тих, прийняв мученицьку смерть, захищаючи Казань 1552 року, належить казанському студентству, об'єднаному у Всесвітній форум татарської молоді та Рух нового покоління «Узебез» («Ми самі»), а також Всетатарському громадському центру ім. Марата Мулюкова.

«Невже зараз нам треба опинитися на краю прірви, щоб згадати свою історію і усвідомити її важливість? У нас татар День Пам'яті повинен бути днем загальної жалоби і в календарі має офіційно відображатися як День Пам'яті», - заявляють активісти.

Ось вже 20 років татарська інтелігенція і лідери національних громадських організацій вимагають від влади Татарстану зведення монументального комплексу предкам, які "полягли смертю шахідів" при взятті Казані 1552 року, на площі - під мечеттю Кул Шаріф.

«Хто ж повинен увічнити пам'ять воїнів? У той же час у московському Кремлі придумали і організували піар-акцію, так звану «Куликовську битву». Стверджуючи, що це битва, є «переломним моментом у великоруській історії» тим самим, принижуючи тюркські народи і нас, казанських татар» - йдеться в зверненні.

Сайт "Уграїна" пише, що до участі в меморіальних заходах запрошено не тільки татар, а й великорусів, башкир, чувашів, марі, ерзян, удмуртів тощо.

Ілько Борщак. На вістрі радянської спецпропаганди у Франції

Ілько Борщак був потрібен більшовицькому режимові лише тоді, коли він чітко вписувався в схему діяльності радянської спецпропаганди за кордоном. Коли ж чекісти зрозуміли, що він грає подвійну роль, його спробували скомпрометувати в емігрантських колах саме як більшовицького агента. Жодні минулі заслуги перед радянською владою до уваги не бралися. Так чинили з усіма. Ставилися як до відпрацьованого матеріалу, з яким можна робити будь-що.

Рена Марутян: "Метою геноцидальних практик росії є стирання української національної ідентичності"

Інтерв’ю з доктором політичних наук, професоркою кафедри глобальної та національної безпеки КНУ ім. Т. Г. Шевченка Реною Марутян у Музеї "Голоси Мирних" Фонду Ріната Ахметова.

"Пєрацький. Кар'єрна драбина". Уривок з книги про вбивство міністра Пєрацького

Вбивство міністра внутрішніх справ Броніслава Пєрацького стало одним із найгучніших замахів міжвоєнної Польщі. А для українських націоналістів — символом чи не найбільшої потуги, що її сягнула революційна організація в 1930-х роках. Міністр Пєрацький був одним із творців польської незалежності, а його життєпис подібний до біографій українських ровесників. Усе змінилося після листопада 1918-го: Пєрацький розбудовував польську державу, а його українські однолітки — підпілля, що боролося з Польщею та мріяло про власну державність. Пєрацький став одним із найвпливовіших польських посадовців і загинув на піку кар'єри від рук українця — представника молодого покоління, що було значно радикальніше за своїх попередників.

Як я став депутатом…

Потім, коли ми вже аналізували в Народній Раді результати виборів, з’ясувалося, що я був єдиним зі Сходу і Півдня України, хто виграв сільський округ. Усі інші демократи в цій частині країни перемагали в містах. Наприкінці осені 1989 року я навіть не думав балотуватися. А за три місяці — несподівано для суперників, друзів і самого себе — виграв вибори.