З книжки поляки довідаються чимало нового або добре від них приховуваного. Чому від мирного співіснування поляків та українців на пограниччі так швидко дійшло до жорстокого кривавого протистояння. Як почувалися відрізані від основної маси свого народу українці в Польщі і через які приниження вони пройшли?

"Бити, бити й бити ворога! Гнати його з Ірландії, визволити з англійського ярма". Для досягнення мети вони використовують як агітацію, так і терор. Не тільки проти військових і представників окупаційної адміністрації, але й тих, хто співпрацює з їхнім ворогом – "опортуністів" і "реалістів".

"Кто как, а я уже потерял из-за распада одну Родину — большую и сильную. И не хочу, чтобы и со второй получилось то же самое — раскол, развал, разлад, дележка и выяснения отношений". Політичні спогади луганського чиновника і політика Віктора Тихонова про 2004-й.

У Польщі через Катинь влаштовували публічні самоспалення. В Росії – протестували проти створення меморіалу на могилах радянських жертв НКВД в Катинському лісі. Одна історія. Два різні способи пам’ятати.

"Перед вами 9 врагов трудящихся: попы, раввины, сектанты, ксёндзы, монахи, бонзы и т.п. Вычеркнём эту "святую братию", нахлебников трудящихся из нашего быта. Надо вычеркнуть так, чтобы линия была беспрерывной, имела не больше 3-х углов и прошла через носы всех попов".

На кораблі найчастіше звучала українська мова і що "дивлячись на звичаї команди, йому спадає на думку, що ось так морем ходили запорожці". Більшовиків команда не терпіла. Що ще приховувала комуністична пропаганда?...

Діє своєрідна презумпція дозволеності – якщо Аллах або пророк Мухаммед не заборонив. Не толерується возвеличення "безбожников и распутников типа язычников, коммунистов, опустившихся актёров".

Що могло спонукати уродженців благополучної Чехії, Австрії, Хорватії, Італії проливати свою кров за нікому не відомий народ, який майже не мав шансів вистояти на трьох фронтах відразу? Такі особистості варті нашої уваги вже самим фактом свого вибору.

"Його, вихованого на гаслах дружби народів, інтернаціоналізму вразило, що в столиці України "вовком дивляться, коли ти говориш українською". У молодого комсомольського активіста зневажливе ставлення до української викликало спротив, пробудило почуття національної образи і честі".

Її шістдесятницьке коло – "то були люди добірні, екзистенційно вироблені, інтелектуально багаті й морально чіткі. Василь Стус, Іван Світличний, Алла Горська, Євген Сверстюк...".

Останнім часом в окремих інтелігентських середовищах стає модним зображати українських націоналістів такими собі "селюками", малоосвіченими і примітивними фанатиками. Не оминув цієї спокуси доктор Яневський.

Місто вирішило зберегти присягу гетьманові і "до последнего человека держатца". Одночасний штурм у ранковій темряві і удар у спину не дав оборонцям шансу вистояти: "руїни та згарища п’яти батуринських церков виразно свідчать".