Ми з подивом можемо виявити, що в Західній Європі рабство в своїй основі було скасовано ще в XIст., хоча на Сході кріпацтво існувало до XIXст., а якщо брати радянські колгоспи, то до 1960-1970-х рр. селяни не отримали базових громадянських прав, навіть у формі паспорта. Подібні речі змушують нас поглянути трохи інакше на почасти міфологізовані уявлення про минуле.

Скоропадський вважав, що «Україна без Криму не може жити, це буде якийсь тулуб без ніг». Крим має належати Україні, байдуже, на яких умовах, буде це повне злиття чи широка автономія, це повинно залежати від бажання самих кримців, беручи до уваги всі економічні, національні та релігійні інтереси народонаселення.

Вози біженців рухаються дуже поволі, тягнуться один за одним у кілька рядів. Спекотно, діти постійно просять пити, але в озерах і ставках не лишається води — її вичерпують ті, хто йде попереду. Ширяться кір, тиф і холера. Люди губляться, розпадаються сім'ї, дехто віддає своїх дітей в руки сестрам милосердя, бо не в змозі прогодувати решту.

В літературі штетли поставили приреченими на загибель: Шолом-Алейхем порівнював будинки штетлів із могильними плитами, а Ісаак Бабель називав штетл проклятим Богом місцем. Такий образ штетл тісно вкорінився в культурі, тож Йоханан Петровський-Штерн написав про зовсім інший штетл, в якому насправді вирувало життя.

Коли закінчилась війна і почались суди, перед прокурорами постало масштабне завдання: схоже було на те, що до злочинів проти людства причетні понад 2 мільйони людей, які працювали на фашистські організації. Це більше, ніж сьогодні живе в Естонії та в шість разів більше за населення Ісландії. Так було прийнято рішення, що клерків, секретарок, прибиральниць та інших офісних працівників умовно помилують – та і останні переконували, що нічого «не знали» і «не чули» про вбивства євреїв

Коли мені було 14, загинув мій 28-річний дядько, який був мені більше за брата, ніж за дядька. Якийсь час перед загибеллю він читав Біблію. З його натурою це слабко в'язалося: то був той ще шибайголова, але тим цікавіше. Читав він уважно, поволі. І дійшов далеченько: може, до Нового Заповіту або принаймні до пророків. Але дочитати не встиг.

У 2020 р. у видавництві “Дух і літера” вийшла друком біографія Тараса Шевченка. Її автор – відомий літературознавець та письменник Станіслав Росовецький. Дослідження має претензійну назву (власне як заголовок цього відгуку) – “Шевченко. Сучасна біографія”. На 472 сторінках читач мав би побачити або нове прочитання біографії митця або фактологічну революцію. Є щоправда третій варіант - публіка могла розраховувати на синтез найновіших студій з галузі шевченкознавства. Спробуємо розібратися.

Книга Олланда – це ніби мануал «як бути добросовісним президентом», відверта сповідь про відповідальність, яка не завжди узгоджується з популярністю. Якщо вам цікаво дізнатися, як облаштована логістика президентської влади – численні деталі захоплюють, як серіал

Мешканці Європи не мали ані сил, ані надії, і в них були на те всі підстави. У Польщі було близько 200 тисяч сиріт, у Югославії, ймовірно, 300 тисяч, і лише в самому Берліні під кінець 1945 року налічувалося 53 тисячі загублених дітей. На вокзалі Лерте у Берліні щодня помирало 10 людей через виснаження, голод та хвороби. У Варшаві кожен п'ятий був хворий на туберкульоз. Євреїв залишилося мало. З тих, кого звільнили, 4 з 10 помирало впродовж кількох тижнів після звільнення: західна медицина була безсила допомогти їм у такому стані.

Він стояв посеред великого двору з бараками і зрозумів, що це і є той самий Єврейський легіон, про який він мріяв, і він тут, зрештою, чужий. Можливо, саме в тому і полягає справжня перемога — щоб переможець став зайвим. Жаботинський вибачається за кількість "я" у розповіді та заперечує представлення його як "того самого пана, який йшов на чолі легіону", бо цього ніколи не було й не могло бути — Легіон складався з тисяч осіб.

Друга світова війна стала величезною травмою для Європи, і весь політичний розвиток після її завершення — один великий запобіжний захід проти повторення катастрофи такого типу. Після нацизму такі теми, як європейська культурна ідентичність чи її вкорінення у людському "субстраті", неможливо обговорювати інакше, як рішуче заперечивши.

Об одинадцятій ночі 10 травня 1933 року на площі Опенплац у Берліні та ще в 90 різних містах Німеччини палали книжкові багаття, організовані студентськими спілками за підтримки НСДАП. Книжкові вогнища сформували нацистам репутацію "культурних варварів" та стали могутньою метафорою культурного знищення, що затьмарила інший, більш неприємний факт — нацисти робили набагато більше, ніж просто знищували книжки — ними також керувала фанатична одержимість колекціонувати та володіти знаннями.