Нон-фікшн про історію Європи

Що читаємо? Джон Герст. Найкоротша історія Європи. Видавництво: Наш Формат, 2021.

"Сьогодні голови держав інспектують почесну варту. Проходять уздовж лав, начебто перевіряють воїнів, іноді кажуть кілька слів... Це спадок із часів раннього Середньовіччя, коли правителі ретельно перевіряли наданих їм воїнів і думали: що за непотріб їм прислали цього разу?"

Книга австралійського історика Джона Герста - це саме те, що вам потрібно, якщо ви не професійний історик, але цікавитесь історією. Якщо шукаєте легко і з гумором написаного історичного нон-фікшину, який, проте, змістовно і якісно подає коротку історію того, як і чому Європа була такою, а не інакшою - це також книжка для вас. Якщо ж ви фаховий історик, то її прочитання навряд чи розкриє щось фундаментально нове, проте забезпечить приємне проведення часу, та й кілька нових фактів чи трактувань точно зустрінете.

Писати просто про складне - для цього потрібен талант не лише науковця, а й літератора. Дуже часто історики є чудовими фахівцями, проте їх тексти можуть осилити лише такі ж спеціалісти. Буває навпаки, коли пишуть легко й цікаво - але науково слабкі праці, а то й псевдонаукову маячню. А найбільш рідко трапляється ідеальне поєднання - якісний текст, написаний легко і читабельно навіть для ширших кіл людей. Історичних книжок останнього типу в нас відверто бракує. Як з історії України, так і на загальнішу тему. Видання книги Джона Герста - крок на шляху до зменшення цього дефіциту.

Ні коротку, ні довгу історію Європи вмістити в одну книгу неможливо. Навіть якщо ви Норман Дейвіс і пишете понад 1000-сторінковий "талмуд". От у Тоні Джадта лише історія Європи після 1945 року зайняла 900+ сторінок. Великий плюс автора "Найкоротшої історії Європи" - він це чудово розуміє і не претендує на всеохопний опис і аналіз європейського минулого.

Автор зосереджується на кількох ключових питаннях. Що зробило Європу такою, як ми її знаємо? Які явища й тенденції були визначальними? Як у різні епохи взаємодіяли різні ключові складники європейськості?

Фундаментальними для творення Європи автор вважає три чинники - культуру античних Греції та Риму, християнство та культуру германських завойовників, які зруйнували Західну Римську імперію. Одразу відзначу великий "плюс" книги - ключові авторські тези супроводжують схеми, які значно спрощують сприйняття інформації про те, як Римська імперія стала християнською, християнська церква - римською; як давні германці підтримали церкву й еволюціонували до середньовічних лицарів; як середньовічна церква зберігала й осмислювала античну спадщину тощо.

Щоб не переказувати зміст книги, виділю кілька найцікавіших моментів особисто для мене. Автор стисло, а водночас цікаво подає основні риси грецької логіки й мислення, що заклали основу наукового методу. Без популярних упереджень змальовує ключову роль християнства і церкви у збереженні античної спадщини для наступних епох і в розвитку Європи загалом.

Де для цього є підстави, Джон Герст демонструє не тільки позитивні, а й негативні аспекти історії церкви. Наприклад, пишучи про передумови Реформації чи про те, що в Середньовіччі чимало представників церкви сприймали її не як духовне покликання, а просто як найкращу кар`єрну можливість у житті. Водночас, описуючи ідеї французького Просвітництва, автор чітко показує - навіть найкращі (в теорії) ідеї про подолання забобонів і тріумф людського розуму, науки та раціоналізму можуть призвести до кривавої диктатури - привіт, Велика французька революціє!»

"Ідеї Просвітництва зазнали перших серйозних випробувань під час Великої французької революції, наприкінці XVIII століття. Хоч як це прикро для апологетів людського розуму з їхніми далекосяжними сподіваннями, революція не дала початок нової освіченої без короля та церкви - лише різанину, визиски й диктатуру".

Важливою частиною книги є розділи про еволюцію форм державного устрою: від давньогрецьких міст-держав (полісів) до абсолютних монархій і ліберальних (чи не дуже) демократій. Вкрай актуальний момент - увага автора до того, що, захоплюючись давньогрецькою демократією чи республіканським устроєм Риму, не слід забувати, що право на участь у житті держави була наслідком обов`язків громадян перед нею - перш за все військовими. І афінська демократія, і римські народні збори первісно були зібраннями воїнів. Цей баланс прав і обов`язків, коли перших не буває без других - це те, що сучасна Європа воліє, на жаль, не пам`ятати.

Чому в Європі у Середні віки чи Новий час не з`явилось всевладних деспотів східного типу? Бо варварські королівства, що виникли на залишках Римської імперії, були нестабільними, влада їх королів слабкою і вкрай залежною від підтримки знаті.

Феодальна система, яку зазвичай сприймають як щось апріорі погане, насправді витворила в умах середньовічних європейців усвідомлення, що влада королів має суттєві обмеження. Навіть коли королі здолали феодалів і постали абсолютні монархії, повноваження жодного французького (наприклад) короля ані близько не рівнялась до безмежної влади східних деспотів.

Хоча історію ми зазвичай сприймаємо як рух вперед, та іноді вона робить добрячі спіральні рухи й приносить людей до місць схожих на ті, що вже колись існували. Європейці епохи Відродження заново відкрили для себе античність і намагались її копіювати чи відтворювати. Французькі революціонери кінця XVIII століття відверто насаджували культу ранньої Римської республіки і її чесноти, де держава є найвища цінністю. Наполеон Бонапарт на честь чергової блискучої перемоги наказав звести тріумфальну арку, як колись робили римські імператори. Таких прикладів можна навести куди більше (що автор і робить).

Є тут огляд розвитку європейських мов і навіть розділ на тему, все ще малопопулярну серед українських істориків - життя простолюду впродовж століть.

Ложкою дьогтю для мене стала остання частина книги, де автор пише про ХІХ-ХХ століття. У принципі, тут теж все на рівні: про романтизм і націоналізм, про індустріалізацію і зародження масових суспільства, про причини двох світових війн і їх наслідки. Ложка ж ця дуже суб'єктивна. Джон Герст чимало місця (особливо для найкоротшої історії Європи) присвятив передумовам і перебігу сходження до влади Адольфа Гітлера, сутності нацистського режиму, його злочинам тощо. тема, безумовно, ключова.

Та водночас хотілось би бачити співмірний розбір радянського тоталітаризму, бодай у його найгіршому - сталінському - варіанті. Проте автор лише кількома фразами згадує, що більшовицький переворот в Росії призвів до кривавої диктатури і загалам нічого доброго з того не вийшло. Це так, та все ж хотілось більшого, тим паче автор явно не радянофіл. Але, як то кажуть, мої сподівання - мої проблеми).

А книгу дуже й дуже раджу всім, хто цікавиться історією. Навіть якщо з чимось будете не згідні (що нормально), все одно вартує прочитання. Хоча б тому, що автор не потакає можним "прогресивним" трендам описувати історію європейської цивілізації як суцільне зло, за яке треба тільки каятись. А показує її з різних сторін - як негативних, так і тих, що вартих захоплення й подиву. І останніх - куди більше.

"Особливе ставлення до захисту і звеличення жіноцтва залишило помітний слід у європейській культурі. Коли епоха лицарів минула, цей обов`язок було перекладено на їхніх наступників - джентльменів. Джентльмен висловлює жінкам свою повагу, коли підводиться їм назустріч, не сідає, якщо поруч стоять жінки, і підіймає капелюха, вітаючись. Мене навчили цього ще в школі, і це непросто забути. Отже, виходить, і я ходяча середньовічна реліквія.

Віднедавна феміністки протестують проти такого ставлення. Вони не бажають, щоб їх зводили на п`єдестал, вони хочуть рівності. Втім, у своїй боротьбі за рівність вони від початку могли похвалитись привілейованим становищем. звеличеними бути краще, ніж упослідженими. Саме завдяки цій європейській традиції вшанування жіноцтва феміністичні ідеї були відносно легко сприйняті. В інших культурах ситуація відмінна".