Спецпроект

Олігархи. Багатство і влада у новій Росії

Епоха олігархів бере свій початок 10 березня 1985 року, коли помер Чєрнєнко, Генеральний секретар ЦК КПСС. На зміну йому прийшов Горбачов, який зініціював революційні перетворення, що наблизили кінець соціалістичного експерименту.

Що читаємо? Девід Гоффман. Олігархи. Багатство і влада у новій Росії, Київ, Темпора, 2016

 

«Історична правда» публікує цей матеріал із люб’язного дозволу автора.


У 1987 році совєцька держава почала обережно видавати дозволи на створення кооперативів — нових самостійних підприємств у вельми вузьких секторах економіки, як-от утилізація відходів, випічка хліба, ремонт взуття та виробництво споживчих товарів.

У законі про кооперативи була захована бомба уповільненої дії. Один рядок тексту, на який спочатку не звернули уваги, дозволяв створювати кооперативи, що займаються фінансуванням або кредитуванням – іншими словами, банки.

Ідея полягала в тому, що кооперативи стануть маленькими майстернями — вироблятимуть дефіцитні товари, або надаватимуть послуги, на які був великий попит, наприклад ремонт машин. Проте таке уявлення швидко поступилося місцем амбітнішим проєктам.

Міхаїл Хадарковскій був заступником секретаря комсомольської організації свого інституту, за плечима якого стояло чимало високопоставлених покровителів, у тому числі і в КҐБ.

Комсомол у 1988 році отримав дозвіл перейти на самофінансування — тобто, самим вирішувати, як використовувати членські внески й доходи численних комсомольських туристичних агентств та видавництв.

Готівковий рубль в ті часи коштував вдесятеро дорожче за безготівковий, і Хадарковській придумав, як перетворювати безготівку на готівку — з допомогою комсомольських організацій, які мали таке право.

Як і решта младоолігархів того часу, для таких операцій Хадарковській завів собі банк. МЕНАТЕП Хадарковського став уповноваженим банком — одним з тих комерційних банків, які держава вибрала для того, щоб вони служили посередниками при переказі державних грошей підприємствам.

 
Міхаїл Хадарковскій, сучасне фото

Совєтський уряд виділяв величезні кредити підприємствам, марно намагаючись відвернути їх крах. Хадарковській використовував державні гроші, щоб грати на курсі валют, та отримував величезні прибутки, які завбачливо переводив у Швейцарію, Гібралтар та острів Мен.

За 5 днів після спроби антигорбачовського перевороту у серпні 1991 року (ГКЧП – ред.) скарбник комуністичної партії Ніколай Кручіна викинувся з вікна. За шість тижнів те ж саме сталося з його попередником, Георгієм Павловим.

Вони забрали з собою одну з найбільших загадок розпаду Совєтського Союзу: що сталося з мільярдами доларів партії? Доля грошей та золота компартії залишилася невирішеною загадкою, але в багатьох версіях тих подій фігурують "хлопці" з комсомолу, а найуспішнішим з них був Міхаїл Хадарковскій, за яким стояли таємничі покровителі.

Боріс Бєрєзовський працював в Інституті проблем управління; його лабораторія займалася впровадженням результатів своїх досліджень на АвтоВАЗі в Тольятті. Саме тоді майбутній олігарх встановив вельми вигідні зв'язки з АвтоВАЗом, що вирішило подальший напрямок його бізнесу.

У травні 1989 року він заснував "ЛогоВАЗ" — фірму-прокладку між італійською компанією "Логосистем" та "АвтоВАЗом". "Логосистем" працювала на італійський Fiat, по образу і подобою якого Совєцький Союз передер і збирав вбоге корито "Жигулів".

Завдяки зв'язкам з керівництвом АвтоВАЗу Бєрєзовський уклав угоду, яка зробила його одним із найбагатших людей Росії. Він вмовив передати ЛогоВАЗу право на реалізацію десятків тисяч машин – лише перша партія складалася з 35 тисяч "Жигулів".

За умовами угоди 10% їхньої вартості сплачувалися відразу, а решта — за два з половиною роки. Фокус полягав в тому, що Бєрєзовський збирався розплатитися з АвтоВАЗом рублями, а гіперінфляція була не за горами.

 
Боріс Бєрєзовський

Курс рубля на момент укладання угоди становив 527 за долар, а за 2 з половиною роки упав до 4726 рублів за долар. Таким чином, кожен ВАЗ обійшовся Бєрєзовському лише по $360 за машину при гуртовій ціні в $3300, тож навіть за скромними оцінками перша партія принесла йому $105 мільйонів.

Владімір Гусінський заробив перші гроші на карбуванні мідних браслетів і всюди шукав корисні знайомства, без яких бізнес в ті часи був неможливий. Наприкінці 1980-их він познайомився з Лужковим (2-й Мер Москви з 6 червня 1992 по 28 вересня 2010 – ред.), і цей зв'язок зіграв важливу роль у його подальшому "великому стрибку".

Гусінський зайнявся реконструкцією старих будівель в Москві, які виділяв йому Лужков одним розчерком пера в обмін на 50% або навіть 75% площі відновлених будинків.

Фінансовий центр Гусінського "Мост-банк" отримав привілейоване становище — у ньому були відкриті основні рахунки міської адміністрації, що дозволяло Гусінському використовувати муніципальні вклади для отримання великого прибутку для себе, виплачуючи невеликі відсотки місту.

Гусінський одним з перших зрозумів силу медіа в посталому суспільстві і в 1993 році відкрив газету "Сєґодня", а вже згодом запустив телеканал НТВ, який прославився висвітленням подій Першої чеченської війни.

 
Владімір Гусінський

Чубайс був одним з привілейованих молодих вчених, які шукали шляхи покращення соціалістичної економіки за допомогою пошуку так званих "індикаторів". Згодом він впевнився, що єдиним реальним індикатором в економіці є ціна на вільному ринку, неможлива в плановій економіці совєцького союзу.

Чубайс понад усе прагнув зруйнувати комунізм та державну власність, для чого його команда роздала відразу всій країні 148 мільйонів ваучерів, які потім можна було обміняти на аукціонах на акції компаній.

Кожен ваучер мав номінальну вартість 10 000 рублів; Чубайс обіцяв, що за ваучер можна буде купити два автомобілі "Волга". Ваучерна приватизація була примусовим перерозподілом власності від держави до населення, однак, стала лише проміжним етапом, зупинкою на шляху до нового класу власників.

Ваучери масово перепродавалися — обсяг продажів сягав до 100 000 ваучерів на день; їх ціна коливалися від пляшки горілки до 20 доларів.

Судячи з кількості ваучерів та їхньої вуличної ціни, загальна вартість промисловості «свєрхдєржави» становила менше $12 мільярдів. Інакше кажучи, власний капітал усіх російських підприємств, включно з нафтовою та газовою промисловістю, був менший, ніж у компанії "Kellog", яка виробляє дієтичні сніданки.

"Газпром" оцінили менше ніж у $228 мільйонів, ринкова вартість знаменитого "ЗІЛа", на якому працювали 100 000 осіб, становила $16 мільйонів, гігантський Горьковський автомобільний завод, що виробляв автомобілі "Волга", оцінили в $27 мільйонів, а "Уралмаш" коштував лише $4 мільйони.

Наприкінці 1993 року 70% економіки перейшли в приватний сектор. Чубайс виконав свою обіцянку скінчити з комуністичною системою. Постання нового класу олігархів його абсолютно не хвилювало.

 
Анатолій Чубайс

Єльцин постійно хворів і в країні виник нездоровий вакуум влади. Березовський шукав наступника Єльцину, тим часом, економіка країни перебувала в плачевному стані. Частка бартеру у великих компаніях сягала 73%, тільки 8% податків сплачувалися готівкою.

Держава змушена була закривати діри в бюджеті через запозичення Державних Короткострокових Облігацій (ДКО), прибутковість яких іноді сягала 250% річних.

Коли вдарила азійська фінансова криза 1998 року й інвестори почали виводити з країни гроші, піраміда ДКО рухнула. Расєя-Матушка здійснила нечуване — 17 серпня 1998 року оголосила одночасно і дефолт, і девальвацію.

Курс планували опустити з 6 до 9 рублів за долар, проте рубль покотився до позначки 20 і далі. Грошові вклади населення знецінилися. Рівень життя впав на 40%. Найбільше постраждав молодий середній клас.

"Проєвропейські реформатори" втратили підтримку народу. Березовський знайшов наступника немічному Єльцину — ним став очільник ФСБ нєкто ВВХ Путін. Путін прийшов до влади в атмосфері непевності та страху перед чеченцями, на яких повісив всіх собак після того, як ВВХ почав бамбіть будинки в Мацкві.

Єльцин передав владу ВВХ 31 грудня 1999 року. Спочатку Путін помстився медіамагнату Гусінському за критику Кремля. Проти Гусінського відкрили кримінальні справи та змусили передати його імперію "Медіа-Мост" і НТВ в обмін на припинення кримінального переслідування.

Згодом настала черга Березовського, який почав розуміти, кого він привів до влади; під час останньої зустрічі Путін прямим текстом заявив, що "Хоче керувати ОРТ. Я керуватиму ОРТ особисто, бо сигнал ОРТ приймають на 98% території Росії".

Березовський продав акції ОРТ і терміново покинув країну. Осів в Лондоні, а в 2013 році випадково покінчив життя самогубством. У 2018 році в тому самому Лондоні тим самим випадковим самогубством через задушення також покінчив життя соратник Березовського Нікалай Глушков.

Ходорковського помилували у 2013 році, нині проживає в Лондоні, як і безліч інших олігархів в екзилі, в'яло коментує політичні події та жде своєї черги «навернути новічка».

Гусінський втік з Росії, довів, що він є нащадком євреїв-сефардів та отримав іспанське громадянство; веде закритий спосіб життя, що може бути особливо доречним після того, як його соратник по заснуванню НТВ Іґорь Малашенко рік тому випадково покінчив життя самогубством.

 
Владімір Путін

Книга не без мінусів: це пишномовний сторітелінг, тут годі побачити висновки, а історії часто підміняють фактаж. Читається вона як художня, що однаково може бути як плюсом, так і мінусом — я люблю лаконічніше, проте на смак та колір.

Непогана книга для усвідомлення убогості бензоколонки та всіх її потуг щось там у себе поміняти. Що б не робила Московія, а виходить все одно КПСС і Сцарь-батюшка на чолі. Загалом, рекомендую.

Щоденник Майдану. Про що ми тоді думали

"Ладно, давайте серьезно. Вот кто сегодня до полуночи готов выйти на Майдан? Лайки не считаются. Только комментарии под этим постом со словами "Я готов". Как только наберется больше тысячи, будем организовываться".

"Нас не подолати!". Полтавський вимір Помаранчевих подій: до 20-ої річниці Другого Майдану

Цьогоріч відзначаємо 20-річчя Другого Майдану або "Помаранчевої революції". Це акції за збереження незалежності і проти масових фальсифікацій президентських виборів 2004 року на користь путінського ставленика Януковича. Під помаранчевими стягами гуртувалися ті, хто не хотів сповзання України у болото "совка" і російських впливів. Помаранчеві протести стартували 21 листопада 2004 року і тривали до 28 грудня 2004 року. За даними соціологів, понад 6,6 млн громадян взяли участь у Помаранчевій революції.

Що сказав Мотика? – відповідь професора Богдана Гудя на тему Волинської трагедії

26 жовтня в етері Українського радіо прозвучало інтерв'ю журналістки Світлани Мялик з відомим польським істориком, головним фахівцем із проблем Волині'43 професором Ґжеґожем Мотикою. Позаяк один із фрагментів цієї майже годинної розмови стосується моєї скромної особи, що гірше – містить низку інсинуацій і неправдивої інформації, прокоментую його для, насамперед, українських слухачів/читачів.

Боротьба між радянськими силами та підрозділами УПА на ПЗУЗ в 1944 році

4 листопада передчасно помер дослідник і популяризатор історії українського визвольного руху Владислав Сапа. У пам’ять про нього «Історична правда» публікує дослідження Владислава, яке одержало відзнаку історика Володимира В’ятровича на конкурсі студентських наукових робіт «Український визвольнй рух» 26 жовтня 2013 року, але досі не публікувалося.