Спецпроект

Примара інтернаціоналізму. "Народы Украины в "особой папке" Сталина"

"Украинцы избежали этой участи [мова про поголовну депортацію] потому, что их слишком много и некуда было выслать. А то бы он [Сталін] и их выселил". Поляки, вірмени, німці, греки, кримські татари, корейці. Комуністичний СРСР репресував кілька десятків народів.

Що читаємо? Книгу відомого російського історика Миколи Бугая "Народы Украины в "особой папке" Сталина" (Москва, видавництво "Наука", 2006).

Після зливи інформацій і текстів про Голодомор важливо зафіксувати у свідомості й інші численні репресивні акції НКВД, які мали чітку "національну" прив’язку. Монографію якраз присвячено акціям як проти українців, так і німців, поляків, євреїв, греків, кримських татар, вірмен та інших національних меншин Української РСР.

Що цікавого? Більшовики й зокрема перший секретар ЦК товариш Сталін вважали себе крупними фахівцями з національної проблематики. Крутили вони тими етносами як хотіли.

Промовистий факт. У 1926 році, під час перепису, в анкетах було зафіксовано 194 назви народів Радянського Союзу. Через тринадцять років їх залишилося… 62! Решту "розкидали" по інших національностях. За часів хрущовської відлиги інтернаціоналістський пасок було трохи ослаблено і їх стало 123.

Так виглядав особистий листок, який заповнювався під час перепису 1926 р.

За тим таки першим радянським переписом в УРСР жили понад 38 млн. людей, а в 1939-му – орієнтовно 28 млн. різниця – мінус десять мільйонів, а попереду була ще й війна…

"В 1930-1950-е годы выход из трудных проблем урегулирования национально-политических конфликтов Сталин усматривал именно в депортациях, "в погребении действующих внутренних и потенциальных врагов социализма в земле или в глубоком тылу" (теза в лапках належить досліднику Б. Курашвілі).

Переписи населення в Україні: карти, цифри, міфи та їх спростування

Вперше в радянських документах пропозиція виселити представників певного етносу звучить у 1923 році. Тоді товариші делегати партійної конференції Примор’я постановили виселити за межі краю всіх корейців як "авантюристов и мошенников".

І справді, незабаром 700-800 корейців-робітників депортували з Сахаліну в Японію. Почин більшовиків підхопили японські мілітаристи, виселивши за роки Другої світової війни з рідних земель 444 тис. корейців.

Взагалі за перші десятиліття радянської влади до 60 етносів відчули, що таке примусове переселення. Якщо у випадку з кримськими татарами влада сформулювала нехай брехливе, але пояснення мотивів і, головно, колективної "вини"-відповідальності, то для греків пожалкували кількох рядків чорнил. Їх виселили без обвинувачення, просто так.

 Один зі сталінських погромних документів. Зверніть увагу на чималий перелік етносів, представників яких пропонувалося "погромить"...

Перші більшовицькі репресії за національною ознакою можна віднести до 1918 року, коли за збройний спротив було депортовано в повному складі населення двох козачих станиць з Терської області, що на Північному Кавказі. Землі висланих було обіцяно чеченцям та інгушам. У 1919-1920 рр. подібні акції були влаштовані також на Кубані та Дону.

Сталін ще будучи наркомом у справах національностей, в одній зі своїх робіт сформулював цей метод як спосіб "ослабления обострявшихся межнациональных отношений, достижения стабилизации обстановки в том или ином отличавшемся напряженностью многонациональном регионе страны".

В іншому місці секретар ЦК, не криючись, розмірковував про необхідність "розвантаження" Тбілісі від вірменського населення, але при тому наголошував, що мала б зберігатись "видимость интернационализма".

Кінець 1920-х – шалений тиск на селянство по всьому Союзу. Луною котиться вал селянських повстань, тільки взимку 1930-го їх було понад 2200. Роком раніше кількість вбитих селянських активістів і партійців сягнула фантастичної цифри у 10 тис.!

"Народна війна". Як українці на початку 1920-х рр. воювали з більшовиками

У лютому 1930 р. доповідь ОГПУ, підготовлена на підставі урядових розпоряджень, містить вимогу "массового переселения (в первую очередь из районов сплошной коллективизации и пограничной полосы) наиболее богатых казаков… и их семейств в отдаленные северные районы Союза ССР с конфискацией их имущества". Вже протягом ближчого часу клімат на сибірський змінили 30 тис. куркулів. За етнічним походженням – німці, росіяни, українці, поляки, білоруси…

Загалом у 1930-1931 рр. було депортовано 380 тисяч родин, більше 1,8 млн. селян. Зокрема, з території України 277465 осіб. Загалом, на початок "Великої вітчизняної" війни на спецпоселенні перебували понад 930 тис. куркулів, на 1945 р. їх залишилося понад 600 тис.

У 1937-1938 рр. було заарештовано майже 268 тис. громадян. Російський дослідник історії України цього періоду Андрій Марчуков, до слова, подає відомості, що росіян України в цей період було репресовано більше, ніж українців (називає цифру у 192 тис.).

Серед перших етнічних спільнот, які відчули на собі увагу кремлівських "інтернаціоналістів" стали радянські поляки та німці. Ще у 1936 році Рада Міністрів СРСР прийняла постанову "О выселении из УССР и хозяйственном устройстве в Карагандинской области Казахской ССР" 15 тисяч домогосподарств (понад 45 тис. осіб), члени яких на біду проживали у 800-метровій зоні уздовж радянсько-польського кордону. Історик Віктор Земсков вважає, що насправді під роздачу потрапили 69 тис. осіб.

"Шифровка", яка наказувала знищити 1256 людей. Таких документів Сталін та його опричники підписали тисячі

1937-го нарком держбезпеки Микола Єжов підписує наказ, який вимагав "разгромить польские шпионско-диверсионные и повстанческие группы". 1938-го – постанова ЦК ВКП(б) про продовження розгрому "шпигунів" і "терористів" з числа поляків, латишів, німців, естонців, фінів, греків тощо.

Після приєднання Західної України та Західної Білорусії до СРСР в кінці 1939 року приймається окреме рішення по репресіям щодо так званих "осадників", яких НКВД розглядало як "остатки военно-политической агентуры польского правительства".

"Возз'єднання. Кроки до заповітної української мети". Від тов. Мартинюка

Проведення операції проходило "под благовидным предлогом, не поднимая шума и не расшифровывая целей". У шести західноукраїнських областях нарахували 13354 осадників і понад 70 тис. членів їхніх родин, а також понад 14 тисяч лісників та їхніх близьких. В акції з їхнього виселення було задіяно 40 тисяч представників найгуманнішої в світі влади, червоноармійців, міліціонерів, співробітників безпеки.

За два роки між "золотим вереснем" і "вероломным нападением немецко-фашистских захватчиков" з приєднаних Сталіним територій було виселено понад 177 тисяч осіб, зокрема й втікачів з окупованих нацистами територій. Абсолютна більшість – поляки (96593 осіб) та євреї (59031). Також українці (9334), білоруси (9084) та інші.

2 березня 1940 р. Рада Народних Комісарів СРСР прийняла "совсекретное" рішення про виселення з заходу України та Білорусії всіх "неблагонадійних" - фабрикантів, поміщиків, куркулів, торгівців, домовласників, жандармів, офіцерів, кримінальників і… повій.

Через кілька днів прийшла черга родичів представників польської влади, військових, поліцейських тощо, які утримувались у тюрмах. За цим етапували на схід, здебільшого у Казахстан, майже 27 тис. обивателів. І знову більшість з них – поляки (майже 18 тис.), українців – 6321.

Спецпроект "Катинь". Репресії Сталіна проти польського офіцерства

Що вже казати, якщо з дитячих будинків нових територій були вилучені 639 дітей і також спрямовані на Сибір і у Середню Азію.

Умови, в яких опинялися мешканці Галичини, Волині та Полісся були жахливими. До двох метрів житлоплощі на одну людину – у бараках та непристосованих приміщенням, антисанітарія, епідемії, відсутність шкіл для дітей, роботи для дорослих. Понад 12,3 тис. людей померли в дорозі чи загинули в місцях спецпоселення, не переживши першої зими.

Особливо цинічно обійшлись з тими, хто відреагував на пропозицію повернутися на території, які увійшли до зони інтересів Великонімеччини. Їх обрахували (під виглядом видачі паспортів!) і відправили "годувати білих ведмедів" у Мурманську область, на Алтай, у Карелію. Тільки з території Української РСР депортували 45 тис. наївних…

Тільки під час німецько-радянської війни поляки та громадяни Польщі були амністовані. Бо СРСР встановив відносини з польським еміграційним урядом і дозволив генералам Андерсу та Берлінгу формувати свої армії, відтак разом із вояками покинули межі країни і члени родин.

Місця поселення депортованих визначались спецслужбами – але обов’язково "не ближе 50 км от магистралей железных дорог и не ближе 100 км – от государственной границы".

Схема основних напрямків депортацій народів СРСР

На початку 40-х було "евакуйовано" з Кримської області РРФСР 50 тис. німців. Ті, хто залишились були депортовані в 1944-му разом із кримськими татарами, греками, вірменами, болгарами.

Вже на початку "Великої Вітчизняної" завантажили в ешелони 63 тис. німців Запорізької області, 41 тис. зі Сталінської (Донецької), майже 13 тис. з Ворошиловградської (Луганської), 6 тис. з Одеської тощо. І вже після війни, у 1946-1949 рр., коли жодної небезпеки німецька "п’ята колона" не несла, "органи" вивезли за Урал не менше 2,5 тис. німців із щойно "воз’єднаного" з УРСР Закарпаття.

У документах НКВД міститься інформація про ліквідовані під час війни 7163 повстанські групи на території всього Союзу, до складу яких входили понад 54 тис. осіб. Звісно, не всі вони мали визвольний, політичний характер, деякі були чисто кримінальні, але цифра вражає.

У Сибір як на свято! Сатиричний естонський ролик про комуністичні депортації

Відзначимо й таке. Коли йде мова про те, що партія ще у 1956 році засудила практику депортації цілих народів, то варто пам’ятати, що останні зі сталінських жертв – кримські татари почали повертатись у Крим, але не додому, тільки через тридцять років! І то явочним порядком, а не внаслідок розпорядчих дій влади.

Дотепер в Узбекистані, Казахстані мешкають доволі великі контингенти представників репресованих народів – передусім кримських татар, корейців, німців. Отже, ця сторінка геноцидної політики СРСР остаточно не перегорнута.

Фраза. У знаменитій доповіді ХХ зїзду КПРС "О культе личности и его последствиях" перший секретар Микита Хрущов сказав і це зафіксовано в стенограмі – "Украинцы избежали этой участи [мова про поголовну депортацію] потому, что их слишком много и некуда было выслать. А то бы он [Сталін] и их выселил". Історикам є що дослідити, чи справді в архівах є докази такого наміру чи Хрущов просто використав ефектний полемічний прийом.

Джерело: TSN.ua

Що сказав Мотика? – відповідь професора Богдана Гудя на тему Волинської трагедії

26 жовтня в етері Українського радіо прозвучало інтерв'ю журналістки Світлани Мялик з відомим польським істориком, головним фахівцем із проблем Волині'43 професором Ґжеґожем Мотикою. Позаяк один із фрагментів цієї майже годинної розмови стосується моєї скромної особи, що гірше – містить низку інсинуацій і неправдивої інформації, прокоментую його для, насамперед, українських слухачів/читачів.

Боротьба між радянськими силами та підрозділами УПА на ПЗУЗ в 1944 році

4 листопада передчасно помер дослідник і популяризатор історії українського визвольного руху Владислав Сапа. У пам’ять про нього «Історична правда» публікує дослідження Владислава, яке одержало відзнаку історика Володимира В’ятровича на конкурсі студентських наукових робіт «Український визвольнй рух» 26 жовтня 2013 року, але досі не публікувалося.

Отець Василь Кушнір. Перший президент Комітету українців Канади

Абревіатура КУК в оперативних документах мдб/кдб срср завжди фігурувала поряд із фразами "антирадянська діяльність", "українські буржуазні націоналісти", "непримиренні вороги Радянського Союзу". Подібних епітетів удостоювалися й активні діячі, які створювали та розбудовували цю потужну громадсько-політичну організацію. Серед них – отець Василь Кушнір, перший президент Світового конгресу вільних українців.

Харитина Кононенко. "Та, що йшла за покликом Києва"

З відновленням незалежності Київ щороку вшановує Олену Телігу, лицарку й музу національно-визвольної боротьби. Проте жодна київська вулиця не має навіть невеличкого пам'ятного знака на честь Харитини Кононенко, на 6 років старшої за Телігу діячки, яка була активною учасницею Української революції в нашій столиці.