"Были и небыли нашего футбола". Від Політехніки до "матчу смерті"

Що читаємо? Книгу відомого київського спортивного журналіста Георгія Кузьміна "Были и небыли нашего футбола" (Київ, "Фоліо", 2010).

За кілька десятиліть збирання матеріалів автор познайомився та записав інтерв’ю з десятками найвидатніших українських, радянських та світових футбольних зірок – від Антона Ідзковського та Льва Яшина до Франца Беккенбауера та Андрія Шевченка. Під одну обкладинку зібрано тексти, які будуть корисні шанувальникам найпопулярнішої гри і в фактологічному сенсі, і в емоційному.

Що цікавого? Першими у Києві в футбоол (саме так з подвоєнням сто років тому називали цю гру) почали грати німецькі та чеські молодики, діти інженерів і заводчиків, гімназисти, члени гімнастичних гуртків. Перший показовий матч у "ножной мяч" відбувся на Сирці в 1900 році.

Сенсацією осені 1910 року стало переманювання, трансфер уславленого столичного (ще петербурзького) воротаря Василя Оттена в команду Київської політехніки. Йому пообіцяли непогану винагороду та… можливість вчитися в престижному інституті. Наступного року він, вже як киянин, захищатиме ворота збірної Росії.

Головний стадіон "Євро": від "Червоного" до "Оліймпійського"

Навесні 1911 року свою футбольну майстерність показував киянам легендарний пілот Сергій Уточкін – "продемонстрировал удар через себя по летящему мячу в стойке на руках! Одесситы и сегодня, сто лет спустя, уверяют, что их прославленный земляк первым во всей Европе освоил этот трюк".

Команда київської Політехніки, 1910 р.

Початок регулярних футбольних матчів у Києві датується 1 жовтня 1911 року, коли розпочалися ігри першого футбольного дивізіону – на спортмайданчик Політехніки вибігли команди другої та четвертої гімназій. Першим главою ліги, "федерації футболу", обрали 33-річного доцента хімії Миколу Тананаєва, майбутнього лауреата Сталінської премії.

1912-го, олімпійського, року збірна Росії, яка вперше брала участь у високих змаганнях у Стокгольмі, відмовилась від послуг "зрадника" Оттена, формально дорікнувши йому "ненадёжной игрой на выходах". Смішна відмовка, особливо коли виявилося, що її "надійний" голкіпер Фаворський у двох матчах на Олімпіаді пропустив 18 м’ячів...

Через два роки починається Перша світова війна. Одні з найкращих футболістів Києва – три брати Вешке, як піддані кайзерівської Німеччини, а, отже -- потенційні шпигуни, стають військовополонененими, і їх етапують на узбережжя Білого моря.

Одеська команда ОКФ, 1910-ті

Кузьміну вдалося розшукати рідкісне фото – осінь 1914-го, команда польського гімнастичного товариства, а на передньому плані – зі шкіряним м’ячем – Станіслав Косіор. Тоді – розшукуваний жандармами більшовик, відтак – один із керівників УРСР, співорганізатор Голодомору…

1921 року стараннями більшовика Андрія Краснобабенка, який теж був фанатом футболу, відновлюється першість міста. Але тепер замість іноземних підданих та гімназистів грають "Совработники", "Желдор", "Райкомвод", "Металлисты", "Роботрос", першим чемпіоном стає Спортклуб ім. Леніна.

Автор розкопав десь журнал "Динамовец" за 1925 рік. З часопису можна було дізнатись, що "небольшая группа чекистов Тифлиса во главе с первым динамовцем… товарищем Лаврентием Павловичем Берия энергично берётся за реализацию в чекистской среде идей советской физкультуры".

Репресований "Спартак". Як Лаврентій Берія московському "Динамо" допомагав

У футбол грав не тільки Берія (наводиться анекдотичний випадок, коли його було видалено з поля, але потім суддя за наполяганням "ответственных товарищей" повернув його на поле), але й глава ВЧК Фелікс Дзержинський, активними вболівальниками були Генріх Ягода та Яков Петерс.

Та й стадіон "Динамо" носив тоді ім’я головного чекіста Української РСР Всеволода Балицького, а "Червоний", теперішній Олімпійський, – Косіора.

Виявляється, що ще в другій половині 1920-х народилася фірмова "динамівська" традиція брати в дружини гімнасток. Блохін, Буряк, Бессонов, Хлус та інші кумири 80-х йшли стопами лідерів "Желдора", предтечі біло-синіх: Ямковий, Бардадим, Костін та Фенцель одружилися на… чотирьох сестрах-гімнастках!

Кузьмін переконливо доводить, що офіційна біографія "Динамо" повідомляє неправду. Клуб не був заснований 13 травня 1927 року. А роком пізніше. Перший матч зіграно було 1 липня 1928 року зі збірною Білої Церкви і ту гру динамівці програли 1:2.

1928: у кепі - Антон Ідзковський

1928-м роком значиться і перше відоме фото команди. Причому, ретушер "Спортивної газети", де працював Кузьмін, був вимушений змити зі знімку 7 чекістів у цивільному. І це через півстоліття після фотографування!

У перших складах "динамівців" кадрові чекісти виходили і на поле. Костянтин Фомін, який грав за основу у 1935-1936 рр., згодом брав участь у репресіях проти харківських спортсменів польського походження. Відповідні документи оприлюднені за часів перебудови.

Зарплату тоді гравцям майже не платили. Дійшло того, що певний час команда мала некомплект – лише 8 спортсменів. Капітан команди Костянтин Щегоцький спробував втекти у Дніпропетровськ, але дорогою потрапив під перевірку документів і його примусово повернули в клуб.

Історія Голоду. Розкажіть, як ваша родина пережила Голодомор

Голод 1932-1933 років, як не дивно, теж залишив слід в історії команди міліцейського відомства. Півкоманди просто втекли – в Іваново, де було ситніше.

Двоє футболістів – капітан команди Піонтковський та Свиридовський – були затримані співробітниками НКВД при спробі обміняти кілька відрізів сукна на продукти, відтак мусили відпрацювати на благо країни Ради два роки в виправній колонії.

В 38-му Піонтковського та одного з творців команди чекіста Барминського розстріляли як "шпигунів". Кавалера ордена Леінна [за іншими відомостями він мав іншу державну нагороду - орден "Знак пошани"] Щегоцького – на 15 місяців кинули за грати: "пытали двенадцать суток… били ножкой от стула, зажимали пальцы дубовой дверью, вырывали признание в шпионаже". Вийшов на волю вже після того як розстріляли наркома Миколу Єжова – "с орденом, опухшими ногами и отбитой памятью".

Футбольній історії Другої світової присвячено понад половину тексту. З афіші: "22 июня [1941] – открытие Республиканского стадиона. Адрес – Красноармейская 51б… Футбол (первенство Советского Союза). Команды: Москва (Красной армии) – Киев (Динамо). Начало игры в 19 часов. В программе спортивного праздника: гимнастика… штанга… лёгкая атлетика".

Матч і чемпіонат, само собою, не відбулися. Знаменитий радіокоментатор Вадим Синявський, лежачи на підвіконні, розповідав слухачам зовсім не про футбол – "Бьют зенитки! Мимо… Снаряды разрываются в небе значительно выше самолётов. Вот, кажется, попали… нет, снова мимо!".

Квиток на відкриття Республіканського стадіону 22 червня 1941 року

Зі складу, який мав грати на відкритті стадіону ім. Хрущова 22 червня тільки двоє – Микола Махиня та Павло Віньковатов – змогли вийти на поле після війни у динамівській формі. Четверо футболістів були розстріляні в Бабиному Яру, один – закатований у гестапо, кілька – загинули на фронті, дехто – емігрував.

Щегоцький більше двох місяців блукав Україною і перейшов через лінію фронту аж під Ростовом: "я спасся и вынес зашитый в трусах орден. Редакторы почему-то всегда вычёркивают эту подробность. А зря. Так было…".

Син Миколи Азарова забудує стадіон, де було зіграно "матч смерті"?

Георгій Кузьмін визнає, що сумніви в офіційній версії героїчного "матчу смерті" в нього з’явилися, коли він побачив у воротаря передвоєнного "Динамо" Антона Ідзковського фото, де футболісти – кияни та німці – мирно позують перед грою. Справді, той самий матч відбувся 9 серпня 1942 року, а всі подальші події, включно з ув’язненням і смертю 4 спортсменів – роком пізніше, і ніяк не були пов’язані з власне грою.

Футболісти команди "Старт" та їхні німецькі візаві після гри, яку радянська пропаганда після війни увічнить як "матч смерті"

Взагалі-то було 11 матчів в окупованому Києві – "Одиннадцать побед в одиннадцати матчах! Шестьдесят семь забитых и одиннадцать пропущенных мячей. Это уже не легенда, а прекрасная быль из истории отечественного спорта".

Як "Динамо" використовують у геополітичних розборках

Фраза. Певним недоліком книги є те, що автор часто не називає імена та не вказує посади та титули багатьох згаданих постатей. Так, із згадки про те, що до редакції "Спортивної газети" заходили "Акопов и Подольский, Колчинский и Людмирский, Теппер-младший и Ошенков-старший, Мурашов и Щанов, Выставкин и Денисенко". Так і підмиває запитати – хто ці люди? Навмисно, заглянув в українську Вікіпедію – виявилося, вона знає лише про одного зі згаданих вище героїв українського спорту.

Читайте ще:

В жовтні 1961-го кияни зруйнували московську футбольну монополію

1966: київське "Динамо" виграє Кубок СРСР і водночас стає чемпіоном країни

Помер воротар "зоряного" складу "Динамо" 1960-1970-х років

Продюсери фільму "Матч смерті" скаржаться на націоналістів. Відео трейлера

Американці теж готують свій фільм про так званий "матч смерті"

Джерело: tsn.ua