Спецпроект

"Пушкин. Тайна гибели": рандеву, анонімний лист, нарешті, дуель?..

За останні місяці життя Пушкін поривався захищати честь дружини, заявляє про намір стрілятися, щоб зберегти честь її сестри Катерини, а в кінці січня 1837 р. вступається за третю сестру, Алєксандріну, "самую некрасивую, но при том и самую умную...".

Що читаємо? Книга відомого історика Руслана Скриннікова "Пушкин. Тайна гибели" (Санкт-Петербург-Москва, "Издательский Дом "Нева", 2006) корегує звичну концепцію загибелі великого російського поета. Дуель з поручиком кавалергардського полку бароном Георгом Дантесом розглядається як загадка, бо "невозможно свести историю дуэли к семейной драме".

Що цікавого? "Рандеву, анонимное письмо, наконец, дуэль всё это на протяжении нескольких дней". Такова схема истории поединка 27 января 1837 г., которая не выдерживает критики" - інтригує в своїй останній книжці професор Скринніков.

Олександр Пушкін до одруження не був святенником. Одного разу, граючись, склав т.зв. "донжуанський список", де назвав імена кількох десятків його захоплень. Зокрема, й тих, які не відгукнулися на залицяння юнака.

Наташу Гончарову поет уперше побачив у грудні 1828 р. Їй було шістнадцять – "Красоту её едва начали замечать в свете. Я полюбил её. Голова у меня закружилась…".

Наталія Гончарова в юності

Майбутня теща Наталія Іванівна, "деспотичная и неуравновешенная" вимагала гарантій політичної благонадійності. Пушкіну нічого не залишається як написати імператору: "Г-жа Гончарова боится отдать дочь за человека, который имел бы несчастье быть на дурном счету у государя…".

Шеф жандармів Олександр Бенкендорф передав нареченому царське напуття.

Чехі відмовились від пам'ятника Пушкіну, натомість вшанувавши Рейгана

Наталі виявилася "бесприданницей". Пушкін великодушно погодився одружитися і без посага. Але в листі другові саркастично пише – "Сегодня от своей получил премиленькое письмо; обещает выдти за меня и без приданого… Но входить в долги для её тряпок…". У підсумку Олександру Сергійовичу довелося, заклавши батьківське село, самому замовляти плаття для нареченої.

Весілля зіграли 18 лютого 1831 р. Під час вінчання "с аналоя упали крест и Евангелие, погасла свеча в руках у жениха. Всё это предвещало трагическую развязку, гибель мужа из-за жены…".

З картини художника Устинова "Вінчання"

Дівиця, яка до весілля не дозволяла Пушкіну її обіймати, виявилася гранд-кокеткою, окрасою придворних балів. Її краса була модною – "утончённость, хрупкое телосложение, бледность, лицо Мадонны". Їй активно демонструє свою приязнь імператор Микола І. Поет пише другу – "На балах пляшет, с государем любезничает… Надобно бабенку к рукам прибрать".

Автор пише, що імператор "пользовался исключительнім успехом у женщин". І не сумнівається, що Наталі мала "любовное увлечение" з ним.

Поет ображався, що цар волочиться за його дружиною "как офицеришка". Дружина ж, навіть будучи "брюхатой", не переставала по кілька днів підряд "плясать" на балах в Анічковому палаці. Після однієї з вечірок, у березні 1834 р., втратила дитину. Оскільки, на думку Пушкіна, роман заходив далеко, сімейство відправилось подалі від спокус, у село.

В Одесі Пушкіна розмалювали свастиками

Флірт у традиціях часу допускався. Пушкін писав - "Кокетничать я тебе не мешаю, но требую от тебя холодности, благопристойности, важности – не говорю уже о беспорочности поведения". Наталі відповідала чоловікові докладними листами про танці й розмови. Врешті решт, він заблагав не писати йому про свої "перемоги", поберегти його.

У серпні-вересні 1835 р. до Пушкіної починає залицятися кавалергард Жорж Дантес. Роком раніше подибуємо в щоденнику Пушкіна – "Барон Дантес и Маркиз де Пина… будут приняты в гвардию прямо офицерами. Гвардия ропщет".

Згідно тодішніх статутів іноземець не міг відразу потрапити у гвардію в офіцерському чині. Ефектний блондин швидко стає своїм у великосвітському Петербурзі, особливо коли його представили шефині Кавалергардського полку імператриці Олександрі Фьодоровні.

Жорж Дантес

Жорж, про якого розпускали чутки, що він є позашлюбною дитиною самого короля Нідерландів, у столиці Росії був усиновлений послом цієї країни бароном Луї Гекерном.

В січні 1836 р., Жорж пише батькові про Наталі, не згадуючи її імені – "вспомни самое прелестное создание в Петербурге, и ты узнаешь имя". Згодом повідомляє, що вона також закохана, але "видеться мы не можем, ибо муж возмутительно ревнив".

Одне з ключових питань – чи справді офіцер палко закохався, чи це була операція з відволікання уваги? Знаменитий літературознавець Юрій Лотман писав, що Дантес був зацікавлений у великосвітському скандалі з дружиною відомого поета – "затеял шумный и гласный роман, чтобы рассеять порочащие слухи о его противоестественных связях с Гекерном".

Кавалергард за найменшої можливості атакував Наталі, провокуючи сальні жарти завсідників салонів. Дантес викликав її на особисту зустріч, де вимагав "пренебречь ради него своим [супружеским] долгом". Оскільки він так і не зміг домогтися потрібної йому близькості, він підключив "важку артилерію".

Погодившись на рандеву Наталі стала зручним об’єктом для компрометування. Барон, який ще нещодавно вимагав, щоб мати чотирьох дітей припинила роман із його пасинком, тепер у категоричній формі завимагав – "такие отношения должны быть!". Дантес радив "батькові" полякати її, адже була небезпека, що жінка розповість про все Пушкіну.

Так і сталося. 2 листопада 1836 р. Наталі відкривається чоловікові. Скринніков вважає, що вона розповіла про непристойну пропозицію Дантеса, але навряд чи про співучасть у звідництві посла та інші обурливі деталі. Пушкін "вибухнув", коли дізнався, що француз ображав честь його дружини та його честь.

4 листопада Пушкін отримав поштою лист з дипломом "ордена Рогоносців". За словами сучасника Пушкін спочатку стоїчно переніс образу – "Впрочем, это всё равно, что трогать руками говно. Неприятно, да руки умоешь и кончено".

 Текст образливого листа, надісланого поетові

Водночас пошта принесла анонімки ще сімом знайомим поета. Центром поширення чуток став полк кавалергардів – "Молодые шалопаи устроили себе потеху из истории с Пушкиным. Их забавляла бурная реакция поэта, человека впечатлительного, с бешеным нравом".

Наступного дня Пушкін, який безпідставно вважав, що авторами "диплому" є Гекерни, послав Дантесу картель – виклик на дуель. Там згадувалося "настойчивое ухаживание", поет не хотів підставляти репутацію дружини ще більше.

Посол прийшов до Пушкіна і благав відкласти дуель. Він ще не знав про справжню роль старого "сводника". Гекерн переконував, що сталася помилка і насправді Жорж хоче одружитися не на Наталі, а на її сестрі Катерині! Мовляв, він "соблазнил девицу" і готовий швидко одружитись.

Дехто з аристократів вбачав у вчинкові Дантеса високу шляхетність, адже він "женился, чтобы спасти честь сестры жены от оскорбительной клеветы". Родина Гончарових, і власне сама Коко, погодилися зіграти цю роль.

Четверта дуель стала для Пушкіна останньою. Картина художника А.Наумова

Вимушений, під прицілом дуельного пістолету, роман з Катериною Гончаровою дозволив Дантесові й далі бути поруч з колишнім об’єктом пристрасті і навіть танцювати з нею мазурку. Цар, порушуючи всі писані й неписані норми, втрутився в пікантну ситуацію, порадивши Наталі "быть как можно осторожнее и беречь свою репутацию сколь для неё самой, столько и для счастья мужа при известной его ревности".

Намір збезчестити посла дружньої до Росії держави могло викликати великий міжнародний скандал. Микола взяв з Пушкіна слово дворянина, що він не стрілятиметься з французом.

Одна з шляхетних пань писала в щоденнику, що в ці дні у Пушкіна був "такой страшный вид, что, будь она его женой, не решилась бы вернуться с ним домой".

Пушкін, який "в гневе был беспомощным", погрожував не пустити дружину на весілля сестри. Але після того як Ніколай І передав тисячу рублів на весільний подарунок, подальший опір сенсу не мав. Вінчання – і по католицькому обряду, і по православному – відбулося 10 січня 1937 р. А через дев’ять місяців, вже по смерті поета, у Катерини і Георга Гекерн народився первісток…

 

За останні місяці життя Пушкін потрапив відразу до трьох дуельних пасток. На початку листопада 1836 р. він поривався захищати честь дружини, 17 листопада – заявляє про намір стрілятися, щоб зберегти честь її сестри Катерини, а в кінці січня 1837 р. вступається за третю сестру, Алєксандріну, "самую некрасивую, но при том и самую умную из трёх сестёр Гончаровых".

Але! У романі з Азінькою звинуватили… самого Пушкіна. Ці чутки, на думку Скриннікова, і стали приводом для останньої дуелі. Він вирішив остаточно розрубити клубок інсинуацій. Його друг Василь Жуковський писав Бенкендорфу, що Пушкіна згубили "…тысячи презрительных сплетен, из сети которых не имел он возможности вырваться".

Гекерни залишалися в пушкінській уяві головними ворогами його честі та сімейного щастя.

Луї Гекерн

25 січня Пушкін надсилає голандському амбасадору надзвичайно брутального за змістом листа. Імператор, прочитавши його, виніс вирок – "оскорбил своего противника столь недостойным образом, что никакой другой исход дела был невозможен".

Пушкін, який часом був надзвичайно гострим на язик, назвав посла "сводником своего выблядка".

Образа офіцера, якого поет назвав "сифилитиком", кидала тінь на весь уславлений Кавалергардський полк. Позацензурною лайкою Пушкін пройшовся і по матері Дантеса, давно небіжчиці. Таке не прощається. Вже після смерті поета оригінал "самоубийственного" листа був знищений за наказом царя. Щоб не кидати тінь на пам'ять про першого поета Росії.

Те, що було далі, добре відомо. Оскільки грошей у великого поета не було навіть на дуельні пістолети, Пушкін заклав до ломбарду фамільне срібло Алєксандріни Гончарової. Це непрямо підтверджує авторську тезу, що саме за честь цієї дівиці й стрілявся Олександр Сергійович.

Пушкін за своє життя брав участь у щонайменше чотирьох дуелях. І кожен раз благородно віддавав суперникові право на перший постріл, "три раза оканчивал дело шуткою". Це було питання честі, "упоение в бою", – дочекатися промаху, і лише потім покарати зухвальця.

Посмертна маска Олександра Пушкіна

Перший же постріл Георга Дантеса виявився фатальним. Пушкін зміг зробити свій постріл, потрапивши ворогові в руку. Він помирав два дні.

Чи не останніми словами було пробачення Дантесові – "Запрещаю кому бы то ни было мстить ему. Хочу умереть христианином. Я прощаю". З’їв кілька ягід морошки і помер.

Годинник зупинили біля другої години дня 29 січня. Поховали його на погості у стіни Святогорського монастиря о сьомій ранку, коли ще було темно, в присутності священика, поета Жуковського та жандармів.

Фраза. "Неужели вы думаете, что мне весело стреляться? Да что делать. Я имею несчастье быть человеком публичным и, знаете, это хуже, чем быть публичной женщиной".

Джерело: tsn.ua

"Не допустити витоку за кордон відомостей про голод в Україні"

У 1980-х роках органи кдб урср пильно відстежували діяльність представників української діаспори, спрямовану на привернення уваги світової громадськості до Голодомору в Україні 1932–1933 років, і намагалися всіляко перешкоджати цьому. У циркулярах і вказівках з Києва до обласних управлінь кдб ішлося про те, які необхідно вжити агентурно-оперативні заходи "для протидії ворожим акціям закордонних наццентрів".

"Нас не подолати!". Полтавський вимір Помаранчевих подій: до 20-ої річниці Другого Майдану

Цьогоріч відзначаємо 20-річчя Другого Майдану або "Помаранчевої революції". Це акції за збереження незалежності і проти масових фальсифікацій президентських виборів 2004 року на користь путінського ставленика Януковича. Під помаранчевими стягами гуртувалися ті, хто не хотів сповзання України у болото "совка" і російських впливів. Помаранчеві протести стартували 21 листопада 2004 року і тривали до 28 грудня 2004 року. За даними соціологів, понад 6,6 млн громадян взяли участь у Помаранчевій революції.

Що сказав Мотика? – відповідь професора Богдана Гудя на тему Волинської трагедії

26 жовтня в етері Українського радіо прозвучало інтерв'ю журналістки Світлани Мялик з відомим польським істориком, головним фахівцем із проблем Волині'43 професором Ґжеґожем Мотикою. Позаяк один із фрагментів цієї майже годинної розмови стосується моєї скромної особи, що гірше – містить низку інсинуацій і неправдивої інформації, прокоментую його для, насамперед, українських слухачів/читачів.

Боротьба між радянськими силами та підрозділами УПА на ПЗУЗ в 1944 році

4 листопада передчасно помер дослідник і популяризатор історії українського визвольного руху Владислав Сапа. У пам’ять про нього «Історична правда» публікує дослідження Владислава, яке одержало відзнаку історика Володимира В’ятровича на конкурсі студентських наукових робіт «Український визвольнй рух» 26 жовтня 2013 року, але досі не публікувалося.