Спецпроект

Тридцять дві історії з-під грифу "Секретно"

Сюжет нової книги голови Вченої ради Центру дослідження визвольного руху Володимира В'ятровича "Історія з грифом "Секретно" побудований на антагонізмі СРСР та українського народу. Проте це не історія війни системи і руху, а історія людей по обидва боки цієї майже столітньої боротьби.

В історії, як і в житті завжди присутній антагонізм. Це й же антагонізм ми бачимо на сторінках книги Володимира В'ятровича "Історія з грифом "Секретно", сюжет якої побудований на протистоянні радянського тоталітаризму та українського народу. Проте це не історія війни системи і руху, а історія людей по обидва боки цієї майже столітньої боротьби.

Книга – про донедавна невідомі аспекти загальновідомих подій, є зразком якісної історичної публіцистики. До уваги читача – 32 нариси на основі розсекречених документів з архіву СБУ, які змальовують нашу історію від 1918 до здобуття Незалежності.

Українська сторона представлена низкою людських доль. Герої розповідей – учасники протистояння системі. Вони – з усієї України, вони – політичні, військові, мистецькі, церковні діячі, вони – студенти і священики, поети і діти, солдати і батьки…

Радянський режим представлений так, як його без прикрас і пудри висвітлювала його ж спецслужба: КГБ. Діяльність її висвітлена в донедавна таємних операціях: на сторінках книги можна побачити і щоденне життя таємних органів: фальсифікації, оперативні розробки, агентурні операції, і глобальні інформаційні війни спецслужб СРСР та США, в епіцентрі яких – українське минуле.

Фото: Gazeta.ua

В'ятрович розповідає про механізми депортацій та нутрощі радянської тюремної системи, яка хоч і здавалася бездоганною, втім була зламана ціною життя і здоров'я кількох поколінь.

Проте цей рух постає перед очима читача не безіменною силою, а в конкретних вчинках – успіхах і помилках, невдачах і мріях, врешті коханні та ненависті звичайних людей.

Історик когось позбавив звичної бронзи, а когось – не менш звичного дьогтю з пір'ям. Спробував побачити крізь сухий стиль заведених “органами” справ та таємних звітів чекістів живі обличчя, біль і надії чоловіків та жінок, котрі не завжди хотіли йти у бій, ціною якому було життя.

Геппіенди – не для цих історій.

Але сльози і посмішки – звичайна плата за вибір, якого не уникнути нікому і який щодня стоїть перед кожним і до нині.

За нашими кроками історики вже завтра писатимуть про країну, якої немає без розмаїття її громадян. І рішення нині може бути далеко не легшим, ніж чиєсь 60 років тому.

Чи були вони героями? Чи були зрадниками? Чи може перемога обернутися поразкою і навпаки? Відповіді на ці питання десятиліттями ховали під грифами “Секретно”. В'ятрович не лише зняв старі грифи, але й спробував описати події так, щоб читач міг робити власні висновки.

Чи вдалося це йому? Перші думки зможемо почути на київській презентації “Історії з грифом “Секретно” 14 листопада о 18-30 в книгарні “Є” (Лисенка, 3, ст. м. "Золоті ворота").    

Вибір Віктора Кравченка. Людина, яка домоглася суду над СРСР

Ілько Борщак. На вістрі радянської спецпропаганди у Франції

Ілько Борщак був потрібен більшовицькому режимові лише тоді, коли він чітко вписувався в схему діяльності радянської спецпропаганди за кордоном. Коли ж чекісти зрозуміли, що він грає подвійну роль, його спробували скомпрометувати в емігрантських колах саме як більшовицького агента. Жодні минулі заслуги перед радянською владою до уваги не бралися. Так чинили з усіма. Ставилися як до відпрацьованого матеріалу, з яким можна робити будь-що.

Рена Марутян: "Метою геноцидальних практик росії є стирання української національної ідентичності"

Інтерв’ю з доктором наук з державного управління, професоркою кафедри глобальної та національної безпеки КНУ ім. Т. Г. Шевченка Реною Марутян у Музеї "Голоси Мирних" Фонду Ріната Ахметова.

"Пєрацький. Кар'єрна драбина". Уривок з книги про вбивство міністра Пєрацького

Вбивство міністра внутрішніх справ Броніслава Пєрацького стало одним із найгучніших замахів міжвоєнної Польщі. А для українських націоналістів — символом чи не найбільшої потуги, що її сягнула революційна організація в 1930-х роках. Міністр Пєрацький був одним із творців польської незалежності, а його життєпис подібний до біографій українських ровесників. Усе змінилося після листопада 1918-го: Пєрацький розбудовував польську державу, а його українські однолітки — підпілля, що боролося з Польщею та мріяло про власну державність. Пєрацький став одним із найвпливовіших польських посадовців і загинув на піку кар'єри від рук українця — представника молодого покоління, що було значно радикальніше за своїх попередників.