"Конфлікти в ОУН(Б) і їх вплив на український Рух Опору (1941-1944)"

Що читаємо? Книгу кандидата історичних наук Володимира Дзьобака "Конфлікти в ОУН(Б) і їх вплив на український Рух Опору (1941-1944)" (Київ, Видавничий дім "Інфоцентр", 2005).

Що цікавого? В сотнях книжок з історії націоналістичного руху доволі повно висвітлено розкол ОУН на мельниківців і бандерівців у 1940-му. Вже після війни, в 54-му, останні зазнали внутрішньої кризи й від них крила Бандери пішли в автономне плавання "двійкарі" - про це теж написано чимало.

Тож, автор у своїй монографії розкриває приховані дотепер сторінки історії ОУН (революційної, бандерівців) - програми, дискусії, конфлікти часів війни. У них брали участь такі "розкручені" нині постаті як Шухевич, Лебедь, Кук, Клячківський, Климів, так і набагато менш відомі - Мітринга, Степаняк тощо.

Скільки ж солдатів було в УПА?  Секрети розкриває Клим Савур

Причини можна згрупувати - ідеологічно-програмові та особистісні, "амбітність та прагнення першості... особиста неприязнь", за умов, коли провідник Степан Бандера був інтернований до нацистського концтабору.

Комуністи таврували всі гілки націоналістичного древа як зарізяк і зрадників

Дзьобак, до речі, виступає проти популярного в публіцистиці та, подекуди, й у історичній науці терміну "ОУН-УПА". Він вважає його рецидивом радянської пропаганди та наполягає на "деструктивній ролі такого підходу".

Бо це, на його думку, узалежнює від однієї партії всенародну боротьбу на теренах Західної України, бо "воювали люди, покликані до зброї не однією організацією, а патріоти, що стали на захист рідного краю".

Перша - найдовша й найважча для організації криза виникла після арешту лідерів Степана Бандери та Ярослава Стецька, які, попри вимоги німців, відмовилися відкликати проголошений 30 червня 1941 р. Акт проголошення Української Держави.

Тоді 5 та 9 липня їх заарештовують, щоб домогтися «порозуміння», відтак переводять під домашній арешт, а згодом до концтабору "Заксенгаузен", майже на три роки.

Таким чином, на самому початку війни провід ОУН виявився обезголовленим. І хоча був призначений "урядуючий провідник", яким став Микола Лебедь, грунт для боротьби за владу й вождизму, отже, був підготовлений.

Визволення чи окупація? Німці і українці у 1941 році 

Отже, з літа 41-го бандерівський провід мусив діяти, зважаючи на те, що наслідком його дій, з одного боку, могла стати ліквідація лідера (розстріли "бандитів з групи Бандери" були регулярними), а з другого - розвал організації без доречних інструкцій та програм та вмілого керування.

Перші ж місяці "без Бандери" засвідчили, що "без вождя організація виявилася нездатною ухвалювати швидкі й ефективні рішення. Це призвело до низки проблемних ситуацій".

Не бажаючи загострювати стосунки з німцями, Лебідь втратив контакт з низовими клітинами організації, дехто з авторитетів як Дмитро Клячківський - "Клим Савур" - почали самі визначати, що і як робити. І, як вказує дослідник, ОУН(б) знадобилося майже два роки, щоб виробити нові засади діяльності.

Цей час "мало не призвів до ліквідації" організації.

Тільки в кінці 41-го провід дав вказівку перейти на нелегальні форми роботи. Але на цей час німці вже встигли вивчити структури, людей, бо навіть після арештів провідників на офісах висіли таблички "окружний провід ОУН"...

Українська націоналістична преса УВО, ОУН, УПА, УГВР (1928-1951)

За необхідність зміни стратегії виступали члени Проводу "Сергій" - Михайло Степаняк, і "Гармаш" Володимир Прокоп. Останній в 42-му за завданням центрального проводу відряджався на Східну Україну, звідки повернувся іншою людиною, що його офіційно було обвинувачено у зраді.

Його звіти про побачене - "На сході України населення найбільш озлоблене проти німців і може солідаризуватись лише з тими силами, які вестимуть боротьбу проти німців" - не сподобалися більшості членів проводу. Особливо, те, що він запропонував відмовитися від гасла "Україна для українців!", замінивши його програмою спільної боротьби народів СРСР, включно з росіянами, з більшовизмом, та замість опертя на "політичних трупів" (репресованих, колишніх петлюрівців тощо) чи просто політично безграмотних людей спиратись на... колишніх комуністів чи комсомольців. Лебідь навіть не дозволив Прокопу особисто викласти тези керівному членству ОУН.

Провідник Рівненської області "Чорний" говорив, що замість гасла про боротьбу за Українську Самостійну Соборну Державу варто було б взяти на озброєння ідею "створення самостійної [української] радянської держави", що набагато краще б сприймалося східняками.

Як визначив історик Олександр Мотиль - східняки чекали, що їм запропонують "якийсь соціальний, а краще - демократичний зміст". Тоталітарні та ксенофобські ідеї ОУН для цього не надавалися.

"Легенда" - Іван Климів

Навесні 42-го на конференції ОУН розглядалася особиста справа референта проводу Івана Климіва-"Легенди". Його ініціативи активніше протидіяти німецьким "визволителям" не підтримувалися, натомість у постановах конференції було визначено, що перемога Німеччини є в інтересах українського народу. Його зняли з посади, тримали під домашнім арештом, а в кінці року він був заарештований гестапо і загинув в ув'язненні (за деякими даними - прийняв отруту).

Крайовий провідник на Осередньо-Східних Українських Землях Дмитро Мирон-"Орлик" наголошував, що німці неодмінно виграють війну у совєтів, але програють згодом західним альянтам та поневоленим народам. Тому боротьбі німців з більшовизмом пропонував не заважати, але потайки антинімецьку пропаганду розгортати. Прийняте рішення про офіцерські вишколи для підготовки можливого військового повстання вдалося реалізувати тільки через рік.

У кінці 1942 р. кілька чільних оунівців, зокрема, Іван Мітринга, Михайло Турчманович, вийшли з організації і перейшли до УПА Тараса Бульби-Боровця, щоб вести антинімецьку війну.

Від бандерівців через "обмеженість і нагінку на інших українських самостійників" відколовся й "Яворенко", який заснував на Волині Фронт Української Революції. Згодом ОУН(б) ліквідувала ФУР.

Прикра правда полягає ще в тому, що майже всі опоненти лінії Лебедя ("або ігнорування, або придушення") протягом короткого часу були ліквідовані Службою безпеки ОУН, навіть ті, які відійшли від активної політичної діяльності.

Генерал Микола Арсенич: життя та діяльність шефа СБ ОУН

Офіційною датою створення УПА в її бандерівській іпостасі є 14 жовтня 1942 року - "бульбівська" УПА вже майже рік як існувала.

Між тим, ще в червні того ж року, ОУН(р) випустила була летючку "Ми мусимо берегти наші сили... Не партизанська війна кількох сотень чи навіть тисяч, а народна революція мільйонних мас України".

"Клим Савур", він же "Охрім", і цього разу не послухався проводу й проголосив себе головним командиром УПА. Він не прийняв "послів" від "урядуючого провідника", які, у випадку неможливості знешкодити намір Клячковського проголосити Повстанську Армію, мали увійти до складу повстанського керівництва."

Лебедь, "Максим Рубан", виступав проти створення партизанських загонів, бо бодай невеликі виступи, напади на німців, приводили до жорстоких відплатних акцій. Та й Бандера з-під арешту передавав накази не брати участі в "шкідливих" антинімецьких акціях.

В 43-му, так і не дочекавшись якихось інструкцій від проводу, "Клим Савур", крайовий провідник на Північно-Західних Землях, починає, і доволі успішно, мобілізувати волинських селян у загони, щоб протидіяти німцям-визискувачам.

Один із керівників СБ ОУН Василь Макар влітку 43-го писав, що "німота почала масово винищувати села", чому бандерівці мали поспішати творити власні озброєні загони: "...терен виривався нам із рук. З однієї сторони - почали множитись отаманчики, як Бульба-Боровець, а з другої сторони - червона партизанка почала заливати терен...".

"Красные партизаны Украины, 1941-1944". Правда про радянське підпілля

Водночас у Лебедя геть не складалися стосунки з Романом Шухевичем, одним із найвіторитетніших людей у проводі. Спочатку Лебідь стримував створення УПА, що не подобалося її майбутньому головнокомандувачу.

В кінці 42-го Лебедь висловив підозру, що Шухевич нібито дав підписку на співпрацю з гестапо. В квітні 43-го той відповів і доволі віртуозно - за підтримки багатьох чільних членів проводу, передусім Клячківського, Кука та Степаняка, усунув Лебедя з посади. І сам увійшов до бюро центрального проводу, разом із Ростиславом Волошиним і Дмитром Грицаєм.

Пізніше, один із керівників СБ Степан Мудрик-Мечник писав, що через неприховувану неприязнь до Шухевича погіршилися й стосунки Лебедя з Бандерою .

"Степан Бандера  у документах радянських органів державної безпеки (1939-1959)"

Мало хто знає, що недавно померлий Василь Кук, останній головнокомандувач УПА, у 43-му році рахувався у бандерівській ОУН "опозиціонером". І навіть отримував догану від Шухевича за створення Народно-Визвольної Революційної Організації, яка мала заступити УПА, з відмовою від націоналізму (але весь провід ОУН мав би бути кооптований у керівництво для контролю), широким фронтом всіх існуючих політичних течій, більш демократичною програмою, увагою до соціальних прав різних верств тощо.

Михайло Степаняк був членом бандерівського проводу, був заарештований, засуджений до розстрілу, вирок йому замінили на ув'язнення. Публічно виступив з засудженням ОУН і своєї попередньої діяльності

В лютому 43-го на ІІІ конференції ОУН Степаняк навіть підняв питання про зміну назви організації, мотивуючи це тим, що на сході - націоналіст майже дорівнює слову фашист, оскільки, і це була правда, - члени ОУН прийшли на схід України в складі похідних груп разом із німцями.

Шухевич тоді цього не підтримав. Тільки роком пізніше, під час створення Української Головної Визвольної Ради, частина тез Кука та Степаняка були реалізовані і від того часу рахують поступову демократизацію ідеології визвольного руху.

Звіт архіву США. Як радянський КГБ намагався дискредитувати ОУН і Лебедя 

Не додавала єдності між представниками різних "фракцій" й діяльність СБ ОУН в УПА. Особливо на Волині, де Службою безпеки керував Козак-"Смок".

Василь Кук з гіркою іронією писав - "Якби мене самого допитали таким чином, то я визнав би себе не тільки чекістським агентом, але й абіссінським негусом".

Дзьобак робить висновок, що чимало з тих повстанців, хто в 45-му вийшов по заклику про амністію, втомилися боятися швидкого й неправого суду оунівських есбістів.

Фраза. "Де є нелицемірна правда про наших діячів, нашу політику, наші успіхи, наші помилки в часі Другої світової війни?".

Джерело: tsn.ua