"Великая Отечественная без грифа секретности. Книга потерь"

Що читаємо? Довідкове видання "Великая Отечественная без грифа секретности. Книга потерь" (Москва, Издательский дом "Вече", 2009). Вперше в пострадянській історіографії авторський колектив у складі Григорія Кривошеєва, Володимира Андроніков, Петра Бурікова, Володимира Гуркіна спробував порахувати загальні втрати цивільних громадян СРСР і тих, хто носив форму Червоної Армії, інших воєнізованих формувань.

Зроблені підрахунки по кожному фронту, по кожній операції, арміям і флотам, партизанським загонам, штрафбатам і загороджувальним загонам.

Що цікавого? Радянська влада довго йшла до визнання реальної кількості загиблих. В лютому 1946 р. генералісимус Йосиф Сталін заявив, що втрати СРСР становлять 7 млн. осіб.

На початку 60-х перший секретар ЦК КПРС Микита Хрущов озвучив обтічну формулу "більше 20 млн. радянських громадян", яка проіснувала майже до кінця існування СРСР.

Поет Ярослав Смеляков талановито описав прихід 1941-го, війна вже йшла, але радянським громадянам сказали, що то був "визвольний похід"

У 1965 р. маршал Радянського Союзу Іван Конєв наполягав, щоб справжні цифри втрат не друкувались, "пока он и его боевые товарищи живы". Сам він озвучував загальне число загиблих на фронті, в полоні та від ран у лазаретах у 10 млн.

В березні 1990 р. у "Военно-историческом журнале" вийшло інтерв'ю з начальником Генерального штабу Збройних сил СРСР генералом армії Моісеєвим, який озвучив наступні цифри - 8 млн. 668 тис. 400 осіб (безповоротні втрати) і 18 млн. санітарних втрат (поранені, контужені тощо).

До речі, іноді в публікаціях по даній темі виникає цифра безповоротних втрат у 12,4 млн. Дослідники стверджують, що справді за книгами Управління персонального обліку Наркомату оборони було виписано саме стільки "похоронок".

Радянські військовополонені копають собі могилу. Осінь 1941-го

Різниця з реальним станом речей склала мільйон осіб! Але з'ясували, іноді сповіщення виписували в кілька адрес, іноді - знаходилися ті, кого за паперами вважали зниклим без вісти тощо.

Автори книги стоять на сторожі цифри, озвученої 8 травня 1990 р. президентом СРСР Михайлом Горбачовим - "майже 27 млн. осіб", а точніше - 26,6 млн. безповоротних втрат як людей у формі, так і цивільного населення.

Жах війни найсильніше відчули звичайні люди

"В указанное число демографических людских потерь входят убитые в бою, умершие от ран и болезней военнослужащие и партизаны, умершие от голода, погибшие во время бомбёжек, артиллерийских обстрелов и карательных акций мирные граждане, расстрелянные и замученные в концентрационных лагерях военнопленные, подпольщики, а также не вернувшиеся в страну рабочие, крестьяне и служащие, угнанные на каторжные работы в Германию и другие страны".

Вже після капітуляції нацистів, під час війни з "імперіалістичною Японією", яка тривала менше місяця, загинули 9780 військовослужбовців, 911 пропали без вісти, 1340 - небойові втрати. Для порівняння - імператор втратив майже 84 тисячі підданих, понад 640 тис. склали зброю.

На війну мобілізували майже 29,6 млн. громадян СРСР (включно з 4,8 млн., хто вже носив військову форму станом на червень 41-го). Форму одягнули 490 тис. 235 жінок, з них майже 71 тис. були призначені на офіцерські посади.

Російські вчені залишаються бранцями сталінського міфу про Велику Вітчизняну війну радянського народу. Наприклад, у книзі не знайти цифр втрат у визвольному поході вересня 1939-го, коли Червона Армія "взяла под защиту население Западной Украины и Западной Белоруссии".

Розрахункова цифра - 26,6 млн. жертв - виведена на підставі комбінування двох методів - обліково-статистичного та балансового. Загальний спад населення за роки війни склав 37,2 млн. осіб. Після вирахування померлих за віком, виходячи з довоєнних темпів (11,9 млн.), та 1,3 млн. дітей, які померли під час війни через підвищену смертність, статистики вийшли на питому цифру.

Це була перша війна, під час якої вбивство людей стало індустрією

Кількість "преждевременно умерших" мешканців окупованої території СРСР оцінюють у 4,4 млн. В одному лише блокадному Ленінграді померло від голоду та виснаження 641 тис. городян, а в Сталінграді на момент вигнання ворога залишилося лише 12% мешканців міста.

Через хаос перших місяців війни відсутні донесення про втрати від майже сотні дивізій, 1,16 млн. радянських військовослужбовців.

Про гігантський вимір катастрофи, якою була війна, свідчать цифри: 74% загиблих - це люди до 35 років, кожен четвертий - молодший двадцяти років.

Півмільйона людей зникли без вісти дорогою до частин. Ще 212 тисяч - "не разыскано дезертиров, а также отставших от эшелонов". Ще 206 тисяч - вилучені з фронту неблагонадійні, здебільшого з національностей, які були репресовані протягом війни.

Специфікою війни був надзвичайно жорсткий окупаційний режим на захопленій нацистами території. Загалом у 8 радянських республік, включно з Карело-Фінською, було знищено 7 млн. 420 тис. 379 мирних громадян. Найбільше - в УРСР (3,26 млн.), РРФСР (1,8 млн.), БРСР (1,5 млн.).

Нацистська пропаганда малювала розкіш роботи на Фатерлянд

5,27 млн. громадян були вивезені на роботу в Німеччину, і тут Україна "передує" - понад 2,4 млн. Після війни репатріювалися 2,65 млн. Стверджується, що 451 тис. радянських громадян стали емігрантами, а решта загинули у "фашистской неволе".

Порахували й безповоротні втрати червоноармійців за етнічним виміром. Найбільші жертви понесли росіяни - 66,4% від усіх (5,76 млн.) та українці - 15,9% (1,38 млн.). Далі - білоруси, татари, євреї, казахи, узбеки, вірмени, грузини, мордвини, чуваші... Поклали голови й 400 китайців-червоноармійців.

Скрупульозно опрацювали 14 млн. історій хвороби й тепер відомо, що на фронті найбільше поранень було у нижні та верхні кінцівки (майже порівну, разом 70,6% від всіх випадків поранень). Далі - в череп та обличчя (10,4%), в груди (9%), в таз - 4,4%, в живіт - 3,1%.

Пораховано втрати по всіх періодах війни та всіх військових операціях. У Київській оборонній операції країна втратила 616 тисяч людей, під Смоленськом - 486 тис., під Москвою - 514 тис., під Сталінградом - 324 тис., під Маріуполем - сто тисяч...

На території Польщі загинули 600 тис. радянських солдат, по 140 тис. - в Угорщині та Чехословаччині, 102 тис. - у Німеччині, 69 тис. - у Румунії, 26 тис. - у Австрії, 9 тис. - при вигнанні японців з Китаю. 8 тис. - в Югославії, 3 тис. - у Норвегії. Найменше - на території Болгарії (977) і Північної Кореї (691).

Люди як дрова. Звичайна сцена у нацистському таборі в Естонії

Були дні (на Західному фронті, під Харковом та Керчю), коли щодня гинули по 15-23 тис. солдатів. За 129 днів "переможного" 1945 р. загинули понад 800 тис. радянських воїнів. Найменші шанси вижити були в піхотинців. Далі, по шкалі небезпеки, - танкісти, артилеристи, кінота, інженери, льотчики.

Загинули, були захоплені чи здалися в полон, пропали без вісти більше мільйона офіцерів. Серед них, 353 тис. лейтенантів, генералів і адміралів - 416 (не рахуючи 13-х, репресованих перед війною й розстріляних в її ході).

185 вищих офіцерів загинули в бою, 79 - померли від хвороб, 61 - померли від отриманих поранень, 23 - загинули або померли в полоні, 18 - розстріляні і посмертно реабілітовані, 14 - зникли без вісти. Четверо наклали на себе руки під загрозою потрапити в руки ворогу.

За перші півроку війни безповоротні та санітарні втрати склали 4,47 млн. військовослужбовців, причому більше половини - 52,2% -- це полонені та зниклі без вісти. В третьому кварталі 41-го остання цифра ще виросла й сягнула фантастичних 60%.

Про неабияк міфологізовані штрафбати. Штрафні підрозділи з'явилися внаслідок сталінського указу № 227 від 28 липня 1942 р., який більше відомий як "Ни шагу назад!".

Трибуналами за війну було засуджено 994 тис. осіб, зокрема - до смертної кари - понад 157 тис.

У сорока відсотках випадків розстріл замінювали відстрочкою "до окончания военных действий" з присвоєнням військового звання - штрафний рядовий. Термін перебування в штрафбатах визначався від 1 до 3 місяців, через них пройшли 428 тис. осіб.

За спинами штрафників стояли загороджувальні загони, щоб "в случае паники и беспорядочного отхода частей расстреливать на месте паникёров и трусов и тем помочь честным бойцам выполнить свой долг перед Родиной". Втрати включені в загальну статистику діючої армії.

В загалом коректній за тоном книзі іноді прохоплювалися явні совєтські впливи. Приміром, дісталося польським "террористам" з Армії Крайової - "совершали диверсии против советских войск и патриотов Польши", від рук аківців загинули 594 офіцери та бійці Червоної Армії.

Ну, і далася взнаки клінічна українофобія російського політичного та суспільного мейнстріму. Описуючи жертви мирного населення Молдавської РСР вказується, що в їхнє число (64246 осіб) не враховано 240 тис. євреїв і 25 тис. циган, "которых румынские фашисты уничтожили между Днестром и Бугом, при соучастии гитлеровцев и бандеровцев". Останню тезу можна сміливо висувати на так звану «Шнобелевську премію», якою нагороджують за дикі й антинаукові відкриття.

Фраза. "У тебя нет сердца и нервов, на войне они не нужны. Уничтожь в себе жалость и сострадание, убивай всякого руського, не останавливайся, если перед тобой старик или женщина, девочка или мальчик. Убивай, этим самым спасёшь себя от гибели, обеспечишь будуще своей семьи и прославишься навек" ("Памятка немецкого солдата").

Джерело: tsn.ua