Спецпроект

Наречена Гетьманича

Днями в Києві в Музеї гетьманства відбулася презентація книги журналістки Валентини Штинько - художньо-документальної повісті про волинянку Галю Мельник-Калужинську, кохану жінку гетьманича Данила Скоропадського.

...Її дитинство та юність пройшли на Волині, чиї розкішні краєвиди часто приходили до неї в снах у дорослому віці. Обставини склалися так, що згодом родина переїхала до Польщі. Потім було заміжжя, народження сина, таємниче зникнення чоловіка (підозрювала, що на грунті політики), жахи Другої світової, які молода вдова пережила сама із маленькою дитиною на руках.

Після поневірянь по охопленій війною Європі тихою пристанню для виснаженої тривогами Галини став далекий Лондон. Там вона і замешкала, заробляючи на хліб насущний пошиттям одягу, поки не увійшов у її життя гетьманич Данило Скоропадський .

Їх поєднала любов до України та відданість тій складній та небезпечній справі, яку провадив на чужині син останнього гетьмана після смерті батька. Роман Галі і Данила тривав дев'ять років.

На початках противник одруження гетьманич зрештою здався на волю своїх почуттів. Та замість весільного вбрання пані Галі судилося вдягнути жалобну сукню. Ще не вщухла радість після освідчення, як вона вже не пам'ятала себе від горя: Данила отруїли у його власній хаті.

Заручини Данила Скоропадського з Галиною Мельник-Калужинською відбулися за 10 днів до смерті Гетьманича, а офіційне повідомлення про їх вінчання мало бути опубліковане у пресі саме на початку березня 1957 року.

Залишається загадкою досі, хто конкретно звів зі світу нащадка славного роду і яким був мотив розправи: помста ворогів (Данило представляв один із рухів за незалежність України) чи прозаїчні ревнощі, адже пані Галя подобалася не тільки Скоропадському.

Після його трагічної загибелі вона так і залишилася у парадоксальній ролі нареченої, до кінця своїх днів зберігаючи вірність коханому Данилу...

***

Сюжет, як мовиться, просився на папір і, зрештою, спонукав взятися за перо відому журналістку та поетесу Валентину Штинько. У процесі роботи досить швидко обидві жінки стали приятельками, підтримували контакти по телефону і через листування.

Галина двічі приїздила до Луцька, Валентина побувала у Лондоні.

Зібрані факти та особисті враження вилилися в повість "Наречена гетьманича", що побачила світ на початку 2009-го [видавництво - "Волинська мистецька агенція "Терен"]. Передмову до книги написала доктор філологічних наук, професор Волинського національного університету Луїза Оляндер.

- За той місяць, який мені пощастило провести у Лондоні, в оселі нашої землячки, її дім не раз чорним крилом накривала сумна звістка про смерть друзів, - сказала на презентації Валентина Штинько. - Будучи людиною похилого віку, вона не могла провести їх в останню путь. Тому щоразу, отримавши таку звістку, запалювала на столі свічку. І якось я почула, як вона сказала про себе: "А по мені так і свічки не буде кому запалити".

Пані Галя не залишилася обділеною людською пам'яттю. У день презентації біля портретів її та Данила Скоропадського (все-таки гарна була пара!) горіла воскова поминальна свіча і стояв букет жовтих тюльпанів.

У цю мить згадалися слова Ернеста Хемінгуея про те, що хорошу книгу можна писати тільки про війну, кохання та смерть.

Джерело: газета "Волинь"

Щоденник Майдану. Про що ми тоді думали

"Ладно, давайте серьезно. Вот кто сегодня до полуночи готов выйти на Майдан? Лайки не считаются. Только комментарии под этим постом со словами "Я готов". Как только наберется больше тысячи, будем организовываться".

Що сказав Мотика? – відповідь професора Богдана Гудя на тему Волинської трагедії

26 жовтня в етері Українського радіо прозвучало інтерв'ю журналістки Світлани Мялик з відомим польським істориком, головним фахівцем із проблем Волині'43 професором Ґжеґожем Мотикою. Позаяк один із фрагментів цієї майже годинної розмови стосується моєї скромної особи, що гірше – містить низку інсинуацій і неправдивої інформації, прокоментую його для, насамперед, українських слухачів/читачів.

Боротьба між радянськими силами та підрозділами УПА на ПЗУЗ в 1944 році

4 листопада передчасно помер дослідник і популяризатор історії українського визвольного руху Владислав Сапа. У пам’ять про нього «Історична правда» публікує дослідження Владислава, яке одержало відзнаку історика Володимира В’ятровича на конкурсі студентських наукових робіт «Український визвольнй рух» 26 жовтня 2013 року, але досі не публікувалося.

Отець Василь Кушнір. Перший президент Комітету українців Канади

Абревіатура КУК в оперативних документах мдб/кдб срср завжди фігурувала поряд із фразами "антирадянська діяльність", "українські буржуазні націоналісти", "непримиренні вороги Радянського Союзу". Подібних епітетів удостоювалися й активні діячі, які створювали та розбудовували цю потужну громадсько-політичну організацію. Серед них – отець Василь Кушнір, перший президент Світового конгресу вільних українців.