Як Черчилль врятував цивілізацію

Що читаємо? Джон Гарт. Як Черчилль врятував цивілізацію. Фабула, Харків, 2019

Дочитавши нарешті про Черчилля і Другу світову війну, не можу не похвалитись: є таки в мене чуйка на добротні книжки, навіть якщо їх ніхто не радив досі.

Мій маленький історичний всесвіт, сформований хорошою вчителькою в школі, та злегка відшліфований читанням всякої геополітики та томиком історії США, ця книжка просто таки перевернула.

Ні, я знала, що історія переможців і переможених неоднозначна, та напевно була переконана в тому, що СРСР був мутною конячкою, але досі свято вірила, що боротьба між союзниками (британцями і американцями) та німцями була ледве не біблейською – між абсолютним добром і абсолютним злом.

Чого я ще не знала, так це чим займались нейтральні держави протягом війни, а також як жилося суспільству, такому однаково несхожому та схожому на нас, в часи новин, куди страшніших за сьогоднішні.

Шокована тим, настільки вражаючу роботу здійснив автор, британський журналіст та історик, народжений між двома світовими війнами, аби донести всю абсурдність та рутинність тих часів.

Тільки уявіть, він описував кількість танків, усяких там винищувачів і перебіг битв так, що відірватись було неможливо – ну просто серіал якийсь, з купою статистики та витягів із мемуарів військових, і для ну геть ні разу не любителів оборонки. Крім військових штук, там є також про ПТСР, фейки та навіть тодішній флірт.

Словом, я дістала вже всіх знайомих своїми «вау» від цієї книжки, а тут хочу виділити 10 прочитаних фактів про Другу Світову, які мене вразили в саме серденько, чи показали війну з нового боку.

1. Перед вторгненням німців Британія мала затягнути собі пояси, а тому запроваджувала нові правила. Наприклад, ніхто не мав права вмикати світла пізніми вечорами, аби пілоти ворожих літаків не бачили цілей. А ще вікна наземного метро заклеювали спеціальною сіткою.

Крім того, людей прямо на вулицях вчили виготовляти противогази (їх жартома називали «міккі-маусами»), аби кожен був забезпечений. Дівчата ж, у часи жорстких дефіцитів у магазинах, настільки хотіли виглядати гарними завжди, що малювали собі на ногах лінію, де би мали закінчуватись шовкові панчохи.

2. Змагаючись за контроль над Норвезьким морем, німецькі судна розбили і потопили британські. Знаючи, що вже потоне, капітан одного з них рушив прямо на ворога, випустивши торпеду, що затопила німецьке судно.

«На прощання» чоловік помахав рукою британцям, які вижили, і спокійно запалив сигарету перед тим, як піти на дно. (Намагалась уявити собі пафосне обличчя того капітана останні три тижні – невже про нього ще нема кіно?)

3. Більшість із вас дивились фільм «Дюнкерк». Британські ЗМІ багато писали про ту операцію свого часу, аби підтримати патріотизм і воєнний дух. А ось про те, що визволивши майже всіх солдатів з того котла, країні водночас довелось залишити напризволяще більшість своїх гармат і спорядження – замовчували. У тому числі через цей брак союзники довгий час не могли воювати в Європі.

4. Коли Францію загарбали, обґрунтовано панував страх того, що німці використають французький флот проти Британії, яка мала стати наступною жертвою.

Черчилль та інші політики кілька днів вмовляли французів відпливти до їх берегів, аби боротися разом, або ж пригнати їм флот. А французи просто не відповідали, за що британці розбомбили їх флот з повітря – надто високою була небезпека.

5. Одна з лісових компаній, яка співфінансувалась своєю державою Швейцарією, що обрала нейтралітет у війні, побудувала німецький концтабір Дахау. Контракт на 13 мільйонів швейцарських франків обговорював син тодішнього головнокомандувача армії країни. Цікаво, як це «малює» Швейцарія сьогодні.

6. Виявляється, нейтралітет країн можна було купити. За 8 годин перемовин Гітлер так і не змусив свого шанувальника, іспанського генерала Франциско Франко, вступити з ним у війну. Він просто не знав, що напередодні Черчилль заплатив тому 10 мільйонів доларів.

7. Ну це вже мабуть ні для кого не секрет, але не для таких як я: на тій війні активно використовували муляжі танків, аби ворожі війська висаджувались подалі від реальних місць наступу.

І навіть використовували акторів, що грали ролі знаменитих генералів. Переважно через це союзникам і вдалось взяти Францію, а потім Німеччину.

8. Коли німці напали на СРСР і за один ранок знищили 1200 літаків на аеродромах, командувач радянської бомбардувальної операції був настільки шокований, що наклав на себе руки. Тут варто також згадати про мого улюбленого нациста (і таке буває), генерала Ервіна Роммеля.

Він був таким хорошим воякою та ще і геть не фанатиком фюрера, що його поважали навіть союзники. По закінченню один із британських генералів жалкував, що так і не потиснув Роммелю руки – після всіх перемог, які він приніс Гітлеру, той змусив його покінчити життя самогубством, бо вірив, що військовий був причетний до замаху на його вбивство. Роммель хотів піти під суд, але з ним заключили угоду: якщо вб’є себе сам і тут же, то його сім’ю затим не катуватимуть.

9. Американці та британці страшне не любили одне одного, і все через свої постколоніальні комплекси. Смішно подумати, але наддержава США хвилювалась, аби Британія знову не стала домінатором: Черчилль тяжко переживав, що Рузвельт більше любив Сталіна, ніж його.

Ще один «фронт» точився між їхніми генералами і фельдмаршалами, які навіть порушували узгоджену стратегію, аби ввійти в Рим першими, а відтак і в історію.

Я довго сміялась, коли читала про американського генерала Марка Кларка, який мав 50 піарників, які активно розповідали у США про його успіхи. На першій сторінці прес-релізу його ім’я обов’язково мали згадати тричі, та принаймні раз на всіх інших сторінках. І так, деякі генерали-союзники також поширювали фейки одне проти одного. Рука-ліцо, що тут скажеш.

10. І вишенька на торті. Гітлер довго-довго мав усі шанси виграти війну, і програв її не тому, що став слабшим. Він просто нікому не вірив, перекидав війська зі стратегічно важливих місць в інші, убивав незгодних із ним генералів, а весною 1945-го, коли всі вже просто никали свої сім’ї, де лише могли і не слухали божевільного фріка, він захопився вивченням гороскопів, які передбачали, що «після катастрофи у квітні фортуна раптом всміхнеться». І таки всміхнулась, але не йому.