Про гагаузів – невидимих сусідів України

Основна відмінність гагаузів від їхнього традиційного на сьогодні оточення – це тюркомовний, але при цьому православний народ. В Україні нараховується їх біля 30 тисяч, а загалом у Бессарабії (Молдова + південь Одеської області України) біля 160 тис.

Найбільш відомим дослідником історії і культури гагаузів в Україні є Андрій Шабашов з Одеси, голова місцевого чуваського (!) товариства "Юлташ" (чуваші так само тюркомовні православні – Р.К.).

На нього досить часто посилається Єжи Хатлас, автор виданої у Польщі майже 10 років тому книги "Гагаузія і гагаузи. Історія та сучасність". Шабашов фактично єдиний український автор, присутній у цій монографії.

Обкладинка книги "Гагаузія і гагаузи. Історія та сучасність"

Сама ж вона має полідисциплінарний характер, намагаючись представити польському читачу специфіку цього загадкового народу "в пігулці" – від етногенезу до сучасних соціальних процесів та політичних пріоритетів.

Що читаємо? Jerzy Hatłas, Gagauzja i Gagauzi. Historia oraz współczesność, - Poznań: Biblioteka Uniwersytecka w Poznaiu, Instytut Wschodni UAM, 2009.

Для цього автору, котрий як доктор захистився у Східному інституті Університету Адама Міцкевича в Познані, довелося працювати із літературою та джерелами у кількох мовах відразу – болгарській, польській, російській, румунській, турецькій.

Найменше у книзі місця знайшлося для опису матеріальної та духовної культури гагаузів, проте Хатлас кілька разів підкреслював, що не в тому бачив своє завдання, і що відповіді на ці питання можна знайти у легшому доступі деінде.

Книгу поділено, окрім Вступу і Закінчення, на 5 розділів (назви умовно скорочую): 1) Етногенез; 2) Історія на терені Бессарабії; 3) Елементи традиційної культури; 4) Загальні відомості про Гагаузьку автономію; 5) Дилеми гагаузької суспільності: багатокультурність чи багатоетнічність.

У Вступі основну увагу приділено історіографії відомостей і досліджень про гагаузів, і тут нам буде цікаво дізнатися, що окрім українців, росіян, болгар чи молдаван/румун, сам автор є далеко не першим поляком, котрий зацікавився гагаузами: до нього цю проблематику досліджували в середині ХХ ст. тюркологи з Ягеллонського університету в Кракові Тадеуш Ковальський та Влодзімєж Зайончковський, а на початку ХХ ст. Ян Ґжеґожевський зі Львова.

Також Хатлас застерігає, що підходитиме до гагаузів як до етнічної, а не як до національної меншини, оскільки польська наука під останньою розуміє спільноту, котра ототожнює свою спільність із власною державою та має свідомість "власної історичної національної спільності", тоді як етнічна "не ототожнюється із народом, зорганізованим у власній державі" та має "свідомість власної етнічної спільності".

Хоч цей підхід досить спірний, особливо що стосується націй бездержавних, і в Молдові гагаузи є народом, національною меншиною, дане дослідження керується польським принципом.

Розділ 1, присвячений проблемі походження гагаузів та їхньої назви, є одним з найцікавіших. Достатньо сказати, що як мінімум турки, болгари і навіть греки вважають їх "своїми".

Першою відомою батьківщиною гагаузів, звідки більшість їх переселилась в Буджак, була Добруджа, регіон біля західного узбережжя Чорного моря, нині поділений між Болгарією і Румунією.

Натомість основні теорії розходяться в тому, звідки в Добруджі гагаузи взялися. Якщо брати тюркську версію походження, то і вона ділиться як мінімум надвоє, а дві ті ще надвоє.

Огузи VIII-IX ст. Фото: Галереи.Ykt.Ru

Або гагаузи це потомки половців (куманів) / або ж узів чи огузів, і прийшли на Балкани "північним шляхом", через нинішню Таврію; або ж гагаузи є потомками турків-сельджуків і прийшли "південним шляхом" з Анатолії / або гагаузи це наслідок вимішання двох хвиль тюрків з півдня – османської і передосманської із найстаршою, прибулою з півночі.

У Молдові найчастіше притримуються теорії погодження цього етносу від огузів, котрі мали прийняти християнство в ХІ-ХІІ ст. від русинів, а наступно переселитися на Балкани.

Натомість у Болгарії популярні, якщо не сказати домінуючі, версії про болгарське походження: мовляв, це чисті болгари, котрі під впливом османського панування потурчилися.

Чому не потурчилися інші болгари, що жили біля них, а навіть поруч з ними переїхали в Буджак і там так само роздільно жили, пояснити болгарським науковцям важче.

Попри це, як виселенцям з болгарської етнічної території гагаузам дуже часто доводилося себе називати болгарами (приміром, на Кавказі), і фактично тільки на терені Буджаку вони стали себе виразно виокремлювати як гагаузів. Румунський дослідник С. Георгеску вивів теорію грецького походження гагаузів; за нею вони прийшли з Малої Азії, де перейняли турецьку мову, зберігши грецьку у богослужіннях.

До малонаукових теорій відносить Єжи Хатлас ідеї визнати гагаузів або нащадками протоболгар, або мішаниною етносів, яка склалася вже в Добруджі з волохів, греків, венеційців і генуезців, а проте ці теорії також висуваються.

Територія Добруджі Фото: Вікіпедія

Розділ 2 присвячено історії розселення і вкорінення гагаузів у Бессарабії, від початків перших переселенців наприкінці XVIII – поч. ХІХ ст. і до часів автономії у складі Молдови.

ХІХ століття не було легким для цієї людності – треба було часто жити в землянках, довго йти до землеробства, надаючи перевагу скотарству, нерідко під час воєн з Туреччиною частина мусила переселятися за лінію фронту вслід за росіянами тощо.

Наприкінці століття окремих господарів вже можна було вважати заможними. На початку ХХ ст. після російсько-японської війни та революції 1905 р. відбулося кількаденне і придушене царатом Комратське повстання, скероване на подолання малоземелля.

В І світовій війні на боці Росії воювало 15 тис. призваних гагаузів. Міжвоєнне двадцятиріччя в Румунії для гагаузів минуло досить складно. Як пише Хатлас, із національних меншин Бессарабії лише німці і поляки сприйняли румунське панування позитивно, решта – неприхильно, починаючи з несприйняття румунізації і закінчуючи економічними бунтами.

Проте часто не помічаються і певні позитиви – навчання молоді в університетах Румунії і Туреччини, видання власне в 1934 р. праці о. Міхаїла Чакіра "Історія гагаузів Бессарабії", написану гагаузькою мовою румунським алфавітом. Над цією книжкою Чакір працював 40 років.

Пертурбації, по’вязані із анексією Бессарабії Радянським Союзом, повернення Румунії в 1941 р. і остаточне приєднання до СРСР після ІІ світової війни, як і для кожного народу цієї частини Європи, минали трагічно.

Причому якщо про румунські репресії і екзекуції написано чимало, то про радянські не надто. Особливо ж замовчується голод 1946-1947 рр., котрий забрав біля 10% жителів Буджаку; лише в 2007 р. в Комратському педагогічному коледжі було проведено конференцію на цю тему, учасники якої звернулися до властей автономії про відкриття пам’ятника жертвам голоду.

Невеликий пам’ятник поставлено на цвинтарі у селі Бешалма, а також з українського боку кордону на цвинтарі в с. Виноградівка (Курчу).

Пам'ятник жертвам голоду в Томаї поблизу Бешалми Фото: Gagauzinfo.md

Колективізація та розкуркулення призвели також до вивезення в ніч на 6 липня 1949 р. вглиб СРСР біля 200 гагаузьких родин. Окремі родини рятувалися втечею на Донбас.

Хрущовська відлига уможливила короткочасовий, з 1958 по 1961 р. прецедент навчання 14,5 тис. дітей гагаузькою мовою, на основі російської абетки. Експеримент був визнаний за невдалий, а відтак з 1961 р. навчання гагаузької молоді було переведено на російську.

Також при Хрущові відкинуто ідею створення болгарсько-гагаузької автономії з кількох районів УРСР та МРСР зі столицею в Болграді (цю ідею висував, за словами Хатласа, "один із визнаних спеціалістів, що займалися гагаузами, І.Мешерюк").

На момент горбачовської перебудови не виходило жодної газети, жодної радіо чи телепрограми гагаузькою. При цьому в 1989 р. 91,2% молдавських гагаузів називало рідною гагаузьку мову.

Національне відродження в Гагаузії, створення автономії та відносини з Кишиневом це ще один з найцікавіших моментів у книзі. Автор дуже детально розповідає, як мусили обережно діяти керівники Молдови, аби не допустити придністровського сценарію в Гагаузії, і як мусили балансувати гагаузькі лідери, аби їх населення (наставлене прокомуністично і проросійсько) не звинувачувало у колаборації з Кишиневом, а теж намагатися розвивати автономію ринковим шляхом.

Разом з тим гагаузи утримували постійні зв’язки з Тирасполем, а теж з гагаузькими і болгарськими організаціями в Україні, у якій вони вбачали більшого захисника їхніх інтересів.

До слова, сама гагаузька автономія, Гагауз Єрі не мала сталої і єдиної компактної території: на момент її створення автоматично до неї увійшли громади, де гагаузьке населення складало більше половини, там де їх менше, мав вирішувати плебісцит.

У результаті територія складалася із двох більших шматків (північний, столичний, з містами Комрат і Чадир-Лунга, і південний, з містом Вулканешти, а також двох окремих громад у молдавській території).

Згодом одна з громад вийшла з автономії. Гагауз Єрі мовою цифр то три міста і 29 сіл. З 2003 р. автономію затверджено Конституцією Молдови.

Фото: Accent TV

Міжнародні зв’язки Гагаузії зводяться до прислів’я "хороше телятко дві матки ссе": це і тюркомовні народи, як Туреччина (там вчиться чимало молодих гагаузів у вишах), Азербайджан, Татарстан, як і політична орієнтація на Кремль і на проросійські сили в Україні.

Проте використання місцевими комуністами пострахів Румунією і європейськими змінами назагал сповільнювали економічний розвиток краю. Окремий напрямок це зв’язки з Болгарією.

Автор пише про фестиваль гагаузької культури в Україні, проведений 2007 р. в с. Кубей (Болградський р-н), у якому взяли участь як колективи з автономії, так і з гагаузьких сіл Одещини: власне Кубея (до декомунізації Червоноармійське, живуть також болгари), Олександрівка, Виноградівка та с. Котловина (стара назва Болбока, Ренійський р-н).

Розділ 3, присвячений матеріальній традиційній культурі гагаузів, має 10 сторінок і переважним чином зводиться до показання різниць між культурою гагаузів і їх найближчих сусідів – болгар.

З цікавого можна зазначити, що зі збагаченням окремих гагаузьких родів господар мусив будувати на обійсті дві хати – одну кращу під назвою "ев", "для гостей", і іншу, "кухню", де жила власне родина.

Як і в українській традиції, при батьківській хаті залишався менший син. Багатші хати дуже схожі до болгарських, з довгою верандою підпертою колонами уздовж хати.

Гагаузи Фото: Іслам в Україні

4-й розділ присвячено загальним відомостям про Гагауз Єрі, автономії в складі Молдови. Окрім того, що було сказано вище, можна для ширшого уявлення деталізувати окремі дані. Автономія складає 1837,9 км, це 5,4% від території Молдови. Столицею є місто Комрат, засноване 1750 р.

Головою автономії є башкан, що обирається загальним голосуванням на 4 роки. Так само на 4 роки обирається парламент Халк Топлюшу, числом в 35 депутатів.

Прапор Гагаузії має три смуги: синю (з трьома зірками), білу та червону в пропорціях 3:1:1. Герб Гагаузії нагадує герби республік за радянських часів: снопи колосся обвиті стрічками прапора, обіймають щит із сонцем, що сходить, нагорі три зірки.

Гімн Гагаузії "Тарафим" (укр. "Мій край") був написаний в 1995 р., і самими гагаузами мало знаний, більше відома пісня на слова поета і публіциста Занета Тодура "Національний гімн Гагаузії" (1990).

Офіційними мовами є, як можна здогадатися, гагаузька, молдавська і російська, про що Єжи Хатлас пише так: "У дійсності, особливо в містах Гагауз Єрі домінує російська мова, значно рідше можна почути гагаузьку, і тільки спорадично молдавську".

Гагаузька мова вживається у двох діалектах – центральному, у північному анклаві, і південному, в анклаві біля Вулканешти. При цьому гагаузькою мовою, на відміну від російської і молдавської, не укладаються жодні офіційні документи.

На момент написання книги з 56 середніх і початкових шкіл у жодній не велося навчання гагаузькою мовою. На Комратському університеті ("спершу цей виш нагадував радше звичайну гімназію", пише Хатлас) викладалося на початках гагаузькою і болгарською мовою, проте на 2008 р. все викладання на 4 факультетах зведено до російської, хоч число студентів значно виросло – до 2,6 тис. осіб, в тому числі з Туреччини.

Прапор Гагаузії Фото: Закарпаття онлайн

Окрім даних зі сфери культури, охорони здоров’я та освіти, цікавими є економічні оцінки Гагаузії, хоч про них автор пише як про "найменш досліджені ділянки функціонування Гагауз Єрі".

На 2001 р. промисловість Гагаузії виносила 2,3% від загальномолдавської. Основою господарчої діяльності є виноробство (на 2001 р. експорт вина приніс 54% доходу, зерна 22,5%). В Гагаузії існує на радянських засадах єдиний у Молдові колгосп, у с. Кипчак, чимало колгоспів просто змінило тип господарювання на акціонерний.

Розділ 5, назва якого у теорії звучить досить складно (див. початок статті – Р.К.), на практиці являє собою соціологічне дослідження на базі с. Кірсово на південь від Комрату.

Ця досить велика громада складалася довгий час з двох частин – болгарської і гагаузької, з окремими цвинтарями і навіть колгоспами.

Основним висновком розділу є стирання тотожнісних кордонів, представники обох народів говорять переважно російською, на противагу до сусідньої Бешалми, переважно гагаузької і етнічно і мовно.

Окрім основних розділів, у книзі присутнє Закінчення (як основні висновки – Р.К.), додатки із офіційними документами, біографічний довідник найбільш відомих діячів гагаузької культури і політики, англомовна анотація та список бібліографії та джерел.

Єжи Хатлас схиляється до того, аби таки вважати гагаузів Молдови та прилеглих до них гагаузів Одещини за окремий народ, оскільки вони таким себе як мінімум уявляють і почувають.

Приклад Кірсова та існування в автономії інших меншин (в тому числі діяльності 170 громадських організацій) показує, що суспільство Гагаузії розвивається у напрямку стирання етнічних різниць, і тут для його консолідації потрібна воля керівництва в Комраті, яке радше не схильне до непопулярних але потрібних рішень, хоч би у сфері збереження гагаузької мови.

Багато в чому Гагаузія є закритою до зовнішніх впливів і зв’язків. Самого Хатласа затримали в 2006 р. під час виборів башкана Гагаузії, коли він приїхав відвідати музей гагаузької культури у с. Бешалма, - представники народів ЄС сприймалися як емісари, що приїхали диктувати результат виборів.

Проросійськість гагаузів була роками будована на антирумунському страху, що дозволяло керівникам автономії маніпулювати населенням, залишаючи статус кво, а передусім фінансові потоки та невизначеного характеру стосунки із Придністров’ям та Москвою.

Оскільки молдавські гагаузи мають тісні контакти з українськими, а телебачення з Комрату, яке транслює як місцевий канал, так і російські, теж можна зловити і на території України, проросійське гетто цієї меншини, у яке вона сама себе запровадила, є проблемою не лише для євроінтеграції Молдови, а й для реформування громад у південній Одещині.

Наразі ж, можемо лиш розводити руками, читаючи новини, що в Болграді вшанували учасників операції "Дунай" – нападу 5 країн Варшавського договору на Чехословаччину в 1968 р., і питати себе, чи ж це в нашій країні відбувається.