"Діалоги порозуміння. Українсько-єврейські взаємини"

В українському книжковому світі не так часто з’являються вартісні книги на єврейську тематику. В цьому напрямі плідно працює видавництво "Дух і Літера". Минулоріч там з’явилося видання, яке вже встигло стати знаковим для дослідників українcько-єврейських взаємин [Ізабелла Хруслінська, Петро Тима. Діалоги порозуміння. Українсько-єврейські взаємини. Київ: "Дух і Літера", 2011].

І це не тому, що автори відкрили щось цілком нове чи сенсаційне, а завдяки широкому і всебічному описові різних аспектів єврейсько-українських контактів на українських землях в історії та сьогоденні, поданому у вигляді інтерв’ю з відомими людьми, тобто у "живій" формі.

Автори 22 інтерв’ю Ізабелла Хруслінська і Петро Тима – громадяни Польщі. Напевно, з польського боку їм краще вдалося побачити проблему, яка давно існує в Україні, але досі не була висвітлена у формі окремої колективної монографії.

Антисемітизм давно засуджено в Західній Європі на державному рівні, але в побутовому плані він і далі там існує. Відомі випадки, коли, наприклад, у Франції чи Скандинавських країнах вандали трощили єврейські цвинтарі, писали на стінах антиєврейські гасла. Та якщо порівнювати з цими країнами, то в державах із соціалістичним минулим проблема антисемітизму є більш запущеною.

Автори книги - публіцист Ізабелла Хруслінська...

Як пишуть автори інтерв’ю у своїй передмові, в радянські часи тема історичних та сучасних міжнаціональних відносин підлягала табу або суворій цензурі. І зерна непошанування особливостей інших націй в СРСР та пригладжування дійсності, рясно засіяні протягом десятиліть рядянського режиму, досі дають плоди.

Вождь і євреї. "Тайная политика Сталина. Власть и антисемитизм"

В незалежній Україні ця проблема ускладнюється тим, що в нас на державному рівні не відбулося загальнонаціональне, зокрема міжнаціональне, примирення. Мало є громадських і наукових середовищ, які цим займаються.

Можу назвати хіба що кілька юдео-християнських семінарів у деяких вузах, а також, для прикладу, літній табір „Ковчег”, що його вже 7 років проводить Український католицький університет у співпраці зі своїми єврейськими, польськими та українськими колегами й учасниками якого є щороку по кілька десятків молодих громадян України польського, єврейського та українського походження.

...і Петро Тима, голова Об'єднання українців Польщі

Автори "Діалогів" протягом кількох років розмовляли з представниками різних середовищ і груп: науковцями-істориками, дисидентами, громадськими діячами, публіцистами і, нарешті, з учасниками значних історичних подій.

Їхні співбесідники за національною приналежністю – переважно українці та євреї. Однак варто наголосити, що національність у концепції книги не має пріоритетного значення, бо інтелектуали трактують міжнаціональний діалог як вихід за межі власного "я" і спробу зрозуміти іншого.

Очевидно, такий вибір співбесідників був свідомим, бо він сприяє всебічному висвітленню теми: скажімо, історики трактують історичні події під іншим кутом зору, ніж учасники подій, а дисиденти проходили практичний вишкіл у плані порозуміння в табірному середовищі, де вчилися толерантності одні в одних.

Як козаки Хмельницького євреїв убивали. "Хроніка Натана Гановера"

Загалом кажучи, публіцистичне інтерв’ю як спосіб висвітлити думки різних людей в останнє десятиріччя набуває дедалі більшої популярності. Цей жанр особливо зручний у випадку, коли автори мають мету дійти до найширших кіл читачів, адже читати „живі відповіді” набагато легше, ніж складний науковий текст.

У цьому велика перевага "Діалогів порозуміння" над іншими книгами цього напряму. Читаючи ці відповіді, краще розумієш, чому євреї та українці впродовж століть мають таке непросте співжиття на одній території, кому вигідними були конфлікти поміж ними і як ситуація виглядає сьогодні. Кожен співбесідник дає своє пояснення, яке часто ґрунтується на власному досвіді, що дуже збагачує текст.

"Відпусти народ мой" - під такими гаслами у 1970-х по всьому Радянському Союзу проходили акції "відмовників" - євреїв, яким не давали візу в Ізраїль

Як зазначає Шимон Редліх, "щоб почати нормальні стосунки й уможливити позитивне майбутнє стосунків між народами, потрібно оцінити і визнати минулі помилки стосовно інших. У сучасній Україні цього наразі зробити не вдалося". Поява "Діалогів” свідчить, що таке порозуміння крок за кроком стає реальністю.

Не будемо аналізувати кожне інтерв’ю, оскільки це забере багато місця і може відлякати потенційних читачів книги. Зупинимось на головних темах, що проглядаються в усіх діалогах.

Звернення Петлюри до українців: "Антисеміт - паршива вівця. Женіть його!"

Українсько-єврейські стосунки в історії. Цю тему науковці ніби вже давно обговорюють, однак схоже, що вони систематично досліджують лише Голокост в Україні, оминаючи такі теми, як євреї в радянській Україні, євреї в комуністичній системі загалом, українсько-єврейські стосунки в діаспорі.

А вивчення юдаїки надзвичайно потрібне для розуміння історії України (Владислав Гриневич), адже в багатьох українських містах були великі єврейські громади, і вони є частиною нашої спільної історії.

Графіка - http://pollotenchegg.livejournal.com

Оскільки єврейську історію ніби "стирали" в часи радянського режиму, тепер важко заповнити усі прогалини. Якщо історія єврейської громади Львова має своїх дослідників, то історія міст сходу і півдня України фактично залишається без вивчення юдаїки, за винятком хіба що Одеси.

Вивчення ж єврейського середовища відкриває такі цікаві факти, як, наприклад, позитивні стосунки рабинів з греко- і римо-католицькими священиками (Ж. Ковба), особливості співіснування двох єврейських громад у Львові (Я. Грицак), або такі історичні казуси, як міфи про багатотисячні єврейські жертви в часи Хмельниччини (Н. Яковенко) чи твердження в харківському посібнику з історії України, що в Бабиному Яру євреїв знищували тільки українські націоналісти (В. Гриневич).

Навіть тема Голокосту має складні моменти. Так, Ш. Редліх зазначає: "Багатьом євреям та ізраїльтянам важко примиритися з фактом, що українці теж можуть бути жертвами".

Мандик Хасман. Єврей із УПА

Євреї як чужинці (“інші”) в українському середовищі. Єврейсько-українські конфлікти є дуже давнім явищем, і вони рідко коли виникали під впливом ідеології чи політики, а “антисемітизм майже ніколи не був ідеологічний” (Я. Грицак).

Українці ворогують з євреями тоді, коли відчувають надлишок їхньої присутності, а відповідно – загрозу власному існуванню. Це сприйняття українцями "чужинецтва" євреїв з’являється стихійно і дуже нелегко зникає.

Для прикладу, óбрази "жида, що для маци використовує християнську кров", чи "жида, що тримає ключі від церкви", тримаються дуже стійко.

Слово погром з російської мови перейшло і в інші мови світу. Але пам'ять євреїв зберігає те, що значну частину кривд народ отримав на території України

Проблемою стає те, що в національній пам’яті євреїв всі негативні події залишилися (часто у значно гіперболізованому і міфологізованому вигляді – зрештою, так само значні перебільшення присутні в національній пам’яті українців), а позитивні сторони розчинилися на фоні негативу. Лише радикальне переосмислення української історії й культури і консолідація української нації можуть змінити задавнені стереотипи (М. Маринович, І. Дзюба).

У нашу хату знову увірветься вертепний жид

Значення митрополита Андрея Шептицького. Трактування вчинків цього греко-католицкого митрополита досі заполітизоване. Визнання його, на нашу думку, має відбуватися тристоронньо: з ізраїльського боку – як Праведника світу (звання, що його євреї надають виключно неєвреям); з українського – як праведника та рятівника євреїв, зрештою навіть Героя України; і з боку Ватикану – Католицька Церква має нарешті здійснити беатифікацію Шептицького. Це стане прикладом для наслідування (Ш. Редліх) і для визнання історичної правди (Ж. Ковба, М. Маринович, Л. Фінберг).

Те, що досі Яд-Вашем не визнав Шептицького Праведником світу, має багато причин, зокрема той стереотип сприйняття українця як юдофоба, який усе ще поширений в Ізраїлі. Хоч уже видано спогади рабина Давида Кагане, спогади Курта Левіна, різні позитивні публікації про діяльність Митрополита, однак цього, мабуть, недостатньо, щоб завершити дискусію щодо позиції А. Шептицького в часи Другої світової війни.

Такими медалями нагороджують "Праведників світу", які рятували євреїв у роки ІІ світової війни. Більше 2400 українців удостоєні цього звання

Відсутність юдаїстичних науково-дослідницьких програм у державних закладах. Недостатність фахівців із єврейських досліджень ставить українську історію і культурологію у скрутне становище, бо хоч єврейська тематика є їхньою невід’ємною частиною, досліджувати її часом нікому.

Щоправда, хоч Наталія Яковенко і стверджує, що "XVIII ст. в українській історії найнещасливіше, бо ним ніхто не займається і займатися поки що не хоче", все ж інтерв’ю з молодою дослідницею К. Малаховою свідчить, що все-таки деякі дослідники активно працюють.

Утім, є велика проблема з вивченням мов, якими написано документи; але й це поступово долається. Тепер уже й докторанти з України пишуть дисертації в Ізраїлі; важливо лише, щоб вони поверталися назад.

У Києво-Могилянській академії працює видавництво, і вже з’явилося середовище молодих науковців (про це розповідає Леонід Фінберг). Проте дошкульною є відсутність факультетів юдаїки в українських вузах (Костянтин Сігов), оскільки це прямо впливає на фаховість українсько-єврейського діалогу.

"Евреи и русская революция". Скільки євреїв було в ЧК?

Міфи та стереотипи, що сформувалися за радянської системи. Імманентною рисою єврейської спільноти є її відокремленість від сусідів, збереження нею власних традицій і культури. Ця риса проявляється навіть з урахуванням того, що будь-які процеси, особливо культурні, перебувають під впливом дифузії інших культур і мов.

У радянській системі цією відокремленістю євреїв часто зловживали. Були спроби протиставити євреїв корінному населенню, принизити їх в очах інших народів і, врешті-решт, асимілювати. На цьому фоні множилися численні стереотипи – від побутової ксенофобії щодо всього єврейського аж до популяризації ідеї "всесвітньої жидо-масонської змови".

Віра у "всесвітню єврейську змову" нараховує не одну сотню років. В ХХ столітті ксенофобська паранойя призвела до мільйонних жертв

Примітивні ідеологічні кліше і викривленість національної політики зробили з євреїв чужинців у радянській системі. Чи розвивалися в СРСР єврейська культура, мова, традиції? Звісно, ні. Зрештою, радянська квазiiнтернацioнальна пoлiтика насправді була шляхом нівеляції національної ідентичності євреїв, українців та й усіх неросійських народів.

Жидо-мазепинці як предки жидо-бандерівців. Сенсації газети "Двуглавый Орел" (1914 рік)

Український антисемітизм як стихійне явище. Український антисемітизм ґрунтується на багатовіковому упередженні християн-українців щодо євреїв-нехристиян, згодом – на підсиленні соціальних протистоянь, а в радянські часи – на втраті християнських ціностей і гуманізму.

Стосунки українців і євреїв при спільному проживанні на одній території, в одному місті чи селі, можуть бути й позитивними (Є. Сверстюк, Є. Стахів), але негативні сторони чомусь завжди більше запам’ятовуються.

"Антисемітизм невитравний, з огляду на низький рівень культури і психологічні комплекси деяких українців" (В. Кіпіані). До речі, так само, як і в інших неєвреїв.

Антисемітизм породжують брак знань про євреїв, довіра до перекручених фактів – та й, зрештою, психологія натовпу може спричинити зростання націофобських настроїв. Це віддзеркалено у погромах першої половини ХХ ст., хоч про ці події досі не можна говорити однозначно через брак ґрунтовних досліджень.

Обмежене вшанування. Не треба ділити жертв Бабиного Яру

Шлях до діалогу через дисидентську школу. У цьому випадку спостерігаємо цілковиту єдність тих учасників інтерв’ю, які в радянські часи пройшли важкі випробування у таборах, тюрмах і на засланнях.

Мирослав Маринович, Семен Глузман, Євген Сверстюк та інші розповідають про так званий табірний міжнаціональний діалог. Представники різних націй, ув’язнені за свої політичні переконання, були змушені спілкуватися між собою в замкненому середовищі. Така штучно створена ситуація привела до несподіваного відкриття спільності долі українців і євреїв, їхніх прагнень до свободи й утвердження серед інших народів.

Друзі-дисиденти Йосиф Зісельс, Михайло Хейфець, В'ячеслав Чорновіл і Лесь Танюк

Виявляється, для примирення потрібно зовсім небагато – лише вміння слухати і сприймати іншого. Світоглядні зміни, які відбулись у політв’язнів, вплинули на їхню подальшу долю, зробили ініціаторами подолання міжнаціональних упереджень і стереотипів у політиці й суспільному житті.

Щоб читачі могли краще зрозуміти життєву позицію своїх співбесідників, автори "Діалогів" подали в кінці книги їхні докладні біографії. Тому варто перед читанням їхніх відповідей на питання дізнатися про них самих. Це значно полегшує розуміння відповідей і, зрештою, ближче знайомить з цікавими й багатогранними особистостями.

Виставка "Голокост від куль" - спецпроект "Історичної правди"

"Діалоги” спрямовані до широкого загалу зацікавлених українсько-єврейською тематикою. Науковці, студенти гуманітарних спеціальностей, культурознавці знайдуть тут багато цікавого. Деякі відповіді учасників діалогу містять докладні посилання на джерела або ж цитування (Ярослав Грицак, Іван Дзюба, Шимон Редліх); особливо треба відзначити в цьому плані інтерв’ю з істориком Жанною Ковбою, яке виглядає науковою статею. Така форма корисна і цінна тоді, коли відповіді покликані охопити широкий спектр проблем. Читач ніби перебуває на лекції, дізнається, вчиться і зацікавлюється.

Політики мусять підтримувати діалог українсько-єврейського порозуміння. Значний поступ у політичній площині з часу проголошення української незалежності дав можливість вибудувати між Україною і Державою Ізраїль сучасні цивілізовані взаємини.

Однак, як зазначає Я. Грицак, "треба відокремлювати історіографію від політики, а для того потрібні певні політичні розв’язки; треба прийняти політичне рішення миритися – і полишити історикам з’ясування певних речей".

Сподіваємося, поява "Діалогів порозуміння" сприятиме глибшому пізнанню особливостей історичної пам’яті українців та євреїв, розумінню їхнього історичного болю, а відтак і кращим стосункам між ними.